Спасти, що загинуло

Закхей на смоковниці, Джеймс Тіссо

У  євангельському уривку про Закхея, який більшість з нас чує і читає далеко не вперше, сьогодні хотілося б звернути увагу на самі останні слова – вони належать самому Спасителю: “Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло“. У цій короткій фразі міститься вся, якщо так можна висловитися, програма Сина Божого: тут ми бачимо Його мету і засоби, що використовуються для досягнення цієї мети.

Мета – відшукати і спасти загибле, зникле. Мова йде, звичайно, про людину. Але використаний середній рід (так і в грецькому тексті) дозволяє думати, що людина тут розглядається як Господнє надбання, як Його невід’ємна власність – це підтверджують і другі притчі з Євангелія від Луки, наприклад, про драхму і про втрачену вівцю в 15-му розділі. І це Своє надбання Господь хоче повернути назад.

Чому ж загинула, пропала людина? Ми добре знаємо це з Писання: це сталося внаслідок непослуху, гордості і нерозкаяності наших прабатьків. Проте всякий, хто роздумував про гріхопадіння Адама і Єви, напевно, задавався питанням: навіщо ж Бог створив людину – і притому створив її саме такою – якщо Він знав, що людина не встоїть перед спокусою і що прекрасне Боже творіння буде спотворене, покалічене гріхом? Навіщо Творець покликав нас із небуття – невже тільки для того, щоб ми мучилися на цій землі, а потім помирали? І чи не повинен у такому разі Бог розділити з нами відповідальність за наші гріхи?

Звичайно, тут можна зайняти оборонну позицію і почати все розкладати по поличках: Бог хотів як краще, Він створив людину вільною, людина вільно обрала гріх – отже, сама і винна, більше ніхто. І таке міркування, ніби, правильне і логічне. Проте, по-перше, воно аніскільки не задовольняє тих, хто питає. А по-друге – Священна історія дає нам іншу відповідь. Бог, навіть якщо і не несе відповідальності за наші гріхи, проте ж поступив так, ніби Він був в усьому винним: Він сам став людиною (з усіма відповідними неприємними наслідками); більше того, маючи вибір, Він став не царем і не князем – ні, Він народився в бідній сім’ї, став, як і Його названий батько, теслею, потім – мандруючим проповідником. І закінчилося це життя ганебною і тяжкою смертю на хресті. І все це – для того, щоб відшукати нас, загиблих, і спасти. Така була мета – і такий був засіб.

Але, можливо, це була не єдина мета? Скажімо, Син Божий прийшов зокрема і для того, щоб відновити Ізраїльське царство? Чи щоб заснувати нову імперію? Чи не для того Він проповідував, щоб закласти певні духовно-моральні традиції? Чи щоб виховати нас у військово-патріотичному дусі? Можливо, Він зійшов на хрест, маючи на увазі затвердити права людини? Чи захистити пригноблені національні та інші меншини? Як не дивно, відповідь негативна: Христос народився, хрестився, проповідував, зціляв, воскрешав, а потім помер, воскрес, вознісся і послав Святого Духа для того, щоб нас спасти – тобто дарувати нам позбавлення від гріха, відкрити нам двері Царства Небесного.

Він зглянувся до нас – у прямому і переносному значенні цього слова. Він зглянувся до Закхея – так само як і до Матфея, і Савла і багатьох інших. Життя і душа будь-якої людини дорогоцінні в Його очах, вони незрівнянно дорожчі за будь-яку ідеологію, будь-яку морально-етичну системи. І якщо ми учні Христові, то, думається, з нашого боку було б розумним і правильним брати приклад з нашого Учителя: людина (так само як і Бог) не може бути засобом – але тільки метою. Жодна миттєва доцільність, навіть якщо вона отримує найшляхетніші найменування, жодні далекосяжні благі наміри не повинні і не можуть бути виправданням для байдужості і легкодухості, для злості і безсовісності, для принесення інших людей у жертву ніби Богові – але насправді іншим богам.

Христос прийшов знайти і спасти, що загинуло – постараймося стати для Нього добрими помічниками. А почати пошуки, можливо, варто із самих себе. Де ми? На це питання ми даватимемо відповідь протягом усього Великого посту, наближення якого сповіщає нам сьогоднішнє євангельське читання.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці