Є дві речі неприємні Богу: жадібний багач і гордий жебрак. Не через те, що ці неприємні вади якось ображають Небесного Отця чи якось марнують Його майно. Йому для нас нічого не шкода. А через те, що закривають нас від Нього як темна хмара. Жадність і гордість відлучають нас від Бога і від Його любові.

Біблія – це не просто текст. Це Завіт. Договір з Богом. Завіт про любов Його до нас. Дуже корисно учитуватися в текст договору між Богом і людиною. У цьому тексті про сенс нашого життя і смерті.

Євангеліє, окрім іншого, тим добре, що має відношення до життя кожного з нас. А ще Євангеліє – це слово для вічності, для кожного століття, року і дня. Тому я розташую свої роздуми як годинні шестерінки одну поряд з другою. Одне коліщатко – Закхей, друге – ми.

У багатстві багато приємних сторін. Воно приносить зручність, честь, владу, вільність. Проте, разом з ним приходить відчуження, підозрілість, цинізм і лукавство. Багаті часто ображаються, що в них бачать тільки мішок з грошима. Але ображатися тут нічого. Що з вас ще взяти? Багатих часто ненавидять, навіть коли вони роблять подарунки. Страшно так жити без любові до Бога і людей. Так жив митар Закхей.

Що ж відбувалося в душі Закхея? Як почувають себе люди, які, подібно до нього, живуть неправдою, Бога не бояться і нікого не соромляться? Їхня грішна душа не знає спокою ні вдень, ні вночі. Як важко їм виносити презирство і ненависть народу! Серце, як злий черв, терзає їх власна совість. Але пристрасть сріблолюбства все заглушає: “Нехай зневажають нас, – кажуть вони, – проте ми багаті. У нас усе є”.

І з нами така ж історія. Часто ворожнеча – звичайний наш стан. Тому нам потрібні такі друзі, які могли б годинами слухати, як нас спокушали вороги, начальство і близькі, а ми давали їм відсіч. Скарги другу такі солодкі і шкода, що вони не безмежні.

Можливо, ми не так багаті, як митар Закхей, але ворожнеча – тиха іржа нашої душі, нам добре знайома. І в основному, це пов’язано з грошима. Так, що від них у рівній мірі страждають і бідні і багаті. Тому, ми всі в тій чи іншій мірі митарі.

Даремно кажуть: “Мені байдуже, що люди про мене думають”. Не байдуже. Ворожнеча сушить і пригноблює душу, а хочеться жити ясно і чисто. Можливо, через те начальник податкової служби Єрихону Закхей пішов подивитися на Того, про Кого говорили, що Він чистий і святий. Ці люди завжди вабляча загадка.

І нами іноді оволодіває цікавість і вабить таємниця святості. І нам, буває, цікаво знову знайти Христа у своїй холодній душі і приходимо в храм або шукаємо побачити святу людину. Тому літня, солідна і шанована людина Закхей поліз на дерево. Йому було начхати, що скажуть ті, хто його ненавидить і кого він сам зневажав. Йому в його самотності був цікавий тільки Месія, який усуне і цю ворожнечу, і хворобливу тягу до грошей і весь жах холодного серця.

Закхей на смоковниці, Джеймс Тіссо

Дуже важливо зауважити, що він шукав Іншого. Він, вірячи обітниці, чекав Спасителя. І він сам перший зробив крок назустріч. Взагалі, увесь сенс життя в цьому кроці. Усе інше не вартує і осіннього сміття, яке палять у парках.

Величезний натовп йшов вулицями Єрихону разом з Христом. І всі вони виявилися Богу менш цікаві, ніж злий і жадібний митар. Митар, насправді, був дивним. Він не бажав здоров’я, він не просив упевненості в завтрашньому дні чи грошей. Вони в нього були. Йому не треба було обіцяного Царства. Він шукав того, що не треба було іншим – Іншого світу. Єдиний серед шумного міста. Якби можна було вимкнути звуки випадкових слів у цій ході, то в тиші, що наступила, можна було б почути тільки голос Закхея і Бога, які раптом побачили один одного. Люди віку цього премудрі, у своєму роді. Ця премудрість стала в пригоді митареві і винесла його до Христа, як блудного сина.

З Євангелія: “І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його” (Лк. 15:20).

Тоді Ісус розповідав притчу про Самого Себе. Зараз Він підійшов до дерева і сказав: “Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі. І він поспішно зліз і прийняв Його з радістю” (Лк. 19:5,6).

Можна уявити собі шок митаря, який звик до ненависті. Якась незвичайно прекрасна Людина, перед обличчям Якої мріяв встати кожен житель Єрихону, посміхнулася йому (а не можна було не посміхнутися бачачи солідну людину на дереві) і запропонувала стати другом. Адже хліб ділять тільки з друзями.

Раптом усе перекинулося в його душі, він несподівано став іншою людиною.

Ми теж приймаємо на Літургії Хліб з рук Христа і нічого. Прийняли, зітхнули і пішли додому, думаючи про своє. Голос Бога погано чутний нашою душею в звичайний час. Але бувають випадки, коли Він виручає нас і тоді ми чуємо серцем Його голос і відчуваємо Його любов, але рідко пускаємо Його до себе під дах душі.

Закхей прийняв Його з радістю.

Вже тут можна залишити порівняння Закхея з нами. Він пішов так далеко, що те, що з ним сталося, нам навряд чи зрозуміло. Розумом зрозуміло. Узяв і віддав гроші. А зрозуміти душею чи справою це нам майже неможливо. Віддав спочатку половину добра, а з того, що залишилося віддав вчетверо тим, кого обдер. Але ж увесь його капітал – це лихва. Означає віддав усе, та ще приплатить з того що доки немає, але потім буде! Не соромно бути багатим. Соромно померти багатим.

Закхей зміг зробити те, що не зміг багатий юнак і фарисей. Пам’ятаєте як Христос подивився на багатого юнака з любов’ю і звернувся зі словами: “Ще одного не вистачає тобі: все, що маєш, продай і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах, і йди слідом за Мною” (Лк. 18:22).

Багатий юнак відійшов у скорботі, Джеймс Тіссо

Це було так дивно, що навіть апостоли здивувалися: “Та хто це зможе?” І от знайшовся той, хто зміг. Звичайно, зміг з допомогою Бога. А Бог зміг з допомогою радості благодаті. Христос не пропонував Закхею залишити майно. Він сам зробив це. Митар сам проник у задум Бога!

Вино радості Раю Господь не може дати проти волі людини. В неочищене серце ця радість не вливається. Закхей був розумною людиною, і він зрозумів, що перешкода між ним і Богом – гроші. І він їх рішуче відкинув. Він умів керувати не лише людьми, але і собою. Це теж важливо – уміти бути собою, уміти розбирати завали у своєму серці.

А коли не стало перешкод між людиною і Богом, то прийшло спасіння  всьому дому Закхея. За кадром залишилися люди його сім’ї. Але раз Христос сказав, що прийшло спасіння цьому дому, відповідно так і сталося. І домочадці спаслися. Але спаслися не автоматично, а через те, що вочевидь самі були хорошими людьми.

Але Христос теж хоче бачити мене. Це радісне знання, що той, про Кого ми мріємо, теж нудьгує про мене і бажає увійти до мого дому.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці