Цю вправу, яку так часто дає нам Христос, важко виконати. Але якщо учитель дає учневі вирішити складне завдання – значить, він у ньому упевнений, упевнений, що той впорається. Думаю, ти зможеш виконати цю вправу. І навіть якщо спочатку не виходитиме – вийде потім. Не можна ж увесь час вирішувати тільки 1 + 1 = 2 і 2 + 2 = 4. Потрібно вчитися і піднесенню до рівня вирішування важчих завдань. Думаю, ти впораєшся, зможеш. Пропонуючи важчі завдання, Я хочу, щоб ти зміцнів.

Це нелегко зрозуміти. Але коли розуміння приходить, то і процес стає захоплюючим – незважаючи на біль і піт. Як би важко не було – на нас чекає блискучий результат.

Можливо, він з’явиться не відразу, але зовсім скоро ти його побачиш. Його побачать і твої близькі, і усі навколо. Побачать, що тепер ти – особа і сам можеш допомогти іншим. Твоє слово знаходить відгук у душі інших, бо тепер це слово людини, що відбулася, людини із сильною душею.

Згадай тих, хто постраждав від хвороби, гонінь, наклепу, несправедливості; над ким сміялися; кого пограбували. Чи тих, хто пережив якусь велику небезпеку, або смерть найближчої людини, або розлуку з дорогими людьми. Після такого душа людини стає дуже сильною. І тепер вона не прив’язується швидко і легко до інших людей, бо розуміє: усе людське відносне.

Але при цьому вона тепер любить усіх набагато сильніше, бо уміє співчувати. Це уміння, ця душевна якість – з особистого досвіду. Люди, які пройшли через страждання, стають жалісливішими. Вони співчувають по-справжньому, бо знають, що таке біль, і розуміють інших.

Але, незважаючи на таке розуміння і любов, вони не приліплюються до людей. Їх не цікавить думка оточення. Вони тепер над цим. У вогні випробувань, через який їм довелося пройти, усе це стає другорядним, незначним, безглуздим – називайте як хочете.

Страждають усі, а святі – не всі

Одного разу до мене прийшла людина, яка перенесла онкологію. Вона пройшла безліч курсів хіміотерапії і видужала. Ця людина поскаржилася, що тепер, коли вона багато працює, у неї зовсім немає часу на читання духовної літератури.

– Навіщо тобі ця література? – запитав я її. – Ти засвоїла все, що написане в духовних книгах. Тепер ти знаєш усього Іоанна Златоуста. Тому, про що він говорить у Патерику – страждання, терпіння, молитва, твердість духу та інше – ти навчилася сама. Ти утілила у своє життя все богослов’я, усі житія – бо погодилася стати співпрацівником Божим через урок, який Він дав тобі.

Коли б не цей важливий момент, то всіх, хто пройшов через страждання, можна було б називати святими. Але ні, святими стають не всі.

Страждають усі, а святі – не всі. Чому? Бо деякі починають ремствувати і гніватися, не бажаючи засвоювати урок, посланий Господом через випробування і горе. Ці люди продовжують жити так, як жили, наполягаючи на своєму, і не бажають ставати сильнішими.

Але якщо людина погоджується стати співпрацівником Христовим, вона стає приголомшливою особистістю, що відбулася.

Як сказала мені одна людина: «Добре, якщо, згадуючи себе в минулому, ти колишній собі не подобаєшся. Треба відчувати, що ти ростеш, міняєшся, що старе в тобі помирає і приходить щось нове». Важливо стати іншим – з новим розумом, новим поглядом, новим сприйняттям життя. Нехай щось колишнє в тобі помре і воскресне нове.

Іншими словами, якщо впродовж декількох років ти був з Богом, любив Його, молився, старався, трудився, то в такому разі ти абсолютно природно змінишся в очах інших людей, що спілкувалися з тобою тоді і зараз. Вони побачать в тобі нове – те, що набуте через біль і боротьбу; побачать, як ти виріс, як змінився завдяки випробуванням, які послав тобі Христос. Пам’ятаєте, в псалмі говориться: «Зміна правиці Всевишнього»? (Пс. 76:11). А ти змінився? Перетворився? Дозволив правиці Всевишнього, Його правій руці, дивній, всемогутній і майстерній руці, створити з тебе прекрасну особистість?

Наша справа – будувати свої стосунки з Господом

Наведу ще один приклад з Євангелія, який мені дуже подобається. Після Свого Воскресіння Господь, будучи з учнями, каже апостолу Петру: «Йди за Мною». Петро ж, дивлячись на Іоанна Богослова, який був тут же, запитує Господа: «А він – що?» (Ін. 21:19,20) Так, Господи, я піду за Тобою. А Іоанн? І Христос відповідає: «Якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною» (Ін. 21:22). Навіщо запитуєш про нього? Навіщо тобі знати, що з ним буде?

Паси вівці Мої, Рафаель Санті

Дивіться, тут Господь учить нас презирству до інших людей. Ні, це не те презирство, яке буває від байдужості або злості. Тут йдеться про те, щоб не допускати у своє життя зайвої інформації, яка може зруйнувати зв’язок з Богом. Навіщо знати про інших?

Наша справа – будувати свої стосунки з Господом. Не треба думати, як живуть інші, що вони роблять і що думають із цього приводу. «Любиш Мене? Йди за Мною. Паси вівці Мої».

Навіщо тобі знати про інших? Ти розумієш, що всередині тебе – твій власний скарб, власна краса, власна чудова компанія? Усе це – твоя молитва.

Розумієш, якщо зараз не будувати стосунків з Богом, то прийде день, коли тобі буде дуже боляче, ти почнеш страждати? Відчуй Його зараз. Нехай будуть тільки ти і Бог, залиш інших людей у спокої. «Йди за Мною. Я люблю тебе. І хочу зробити тебе сильним».

Господь хоче зробити тебе зрілою людиною

На Афоні є подвижники, які живуть у повній самотності. І їх зовсім не цікавить, що про них кажуть. Поряд з ними взагалі нікого немає. Ніхто їм не каже: «Молодець, отче! Сьогодні ти зробив стільки подвигів!» Для них нецікава думка людей. Для них важлива думка Бога.

Розумієш, чого хоче Господь? Зробити тебе зрілою людиною. І мене. Не думайте, що я живу так, як кажу, ні! Але я стараюся. Намагаюся, правда. Всякий раз, читаючи згадані євангельські уривки, я думаю, в яких прекрасних стосунках з Богом може бути людина. Господь хоче вознести, прославити, зміцнити нас.

«Не стій там, підійди, піднімися до Мене! Нехай твоя душа стане ще прекраснішою, ще більше освятиться! Покажи закутки душі, вкриті шаром пилу. Вияви трохи терпіння!»

Як же можливе все те, про що ми зараз говоримо? За допомогою зльотів і падінь. Ти то з Христом, то втрачаєш Його. Христос то приходить до тебе, то відходить. Пам’ятаєте, як двоє учнів зустріли Господа по дорозі в Емаус? Господь йде по дорозі разом з Лукою і Клеопою, і вони розмовляють один з одним. І от коли учні відчувають, як починають палати їхні серця, коли вони, побачивши Господа за переломленням хліба, розуміють, Хто перед ними, коли дізнаються Його – у цей момент Він несподівано їх покидає. Чому ж Господь так з ними поступив? Саме з цією метою – зробити їх сильнішими.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)