Останній аргумент Христа (закінчення)

Зараз глобалістська секта в християнстві наполягає на тому, що держави, уряди і церковне керівництво споконвіку ворожі «істинно віруючим» християнам. Вони учать дистанціюватися від держави, від церковної влади і йти у внутрішні катакомби, посилаючись на приклад Христовий. Проте Господь ніколи не учив ігнорувати ні державу, ні церковну владу.

Держава і церква – це таке ж досягнення цивілізації, як і будь-який винахід техніки. Воно не вороже християнину і не дружнє. Це просто інструменти, що посилюють наші можливості і безпеку. Церква і християни не ворожі ні електриці, ні хімії, ні астрономії, ні холодильникам, ні державі. Питання не в запереченні інститутів людського співжиття, а в тому, щоб ці механізми були поставлені на службу Богу і людині. Адже і на небі є порядок. Начальства, влада, сили, воїнства і Цар. Чому ж не бути воїнству і державі на землі, якщо вони є на небі? Чому б на землі, як і на небі, не бути симфонії духу і влади? Дисонанс між ними бачиться тільки тоді, коли безбожництво стає основою життя.

Сенс пришестя Христового в Єрусалим – руйнування ілюзій людства, народжених безбожництвом. Мерзенність Єрусалиму того часу була в тому, що засоби спасіння і повернення людини на небо були аранжовані старозавітною Церквою, як мета і сенс життя. Ну, гаразд фюр Дойчланд, але щоб ще і святе – це вже занадто і волає до неба.

Смерть Ісуса стала вікном, відчиненим на небо. Ціною Своєї смерті Господь нагадав людству про Бога і місце Його Царства. Нагадав з такою силою і з такою наочністю, що в будь-якої розсудливої, чесної і доброї людини не залишилося сумнівів – Бог не може і ніколи не мінятиме Своє Небесне Царство заради наших убогих царств і республік. Та цього взагалі не може бути в принципі – того, щоб Бог став не Богом, а якимсь земним царьком або чарівником і виконавцем наших благоглупостей у цьому короткому віці, на цій Землі, що руйнується. Навпаки, Він призвав нас покинути цю землю, царство неправди, заради того, щоб ми увійшли в Отчі Небесні палати, а не навпаки. У цьому сенсі Христос був найпершим антикомуністом і найпершим антидемократом. Очевидно, тому більшовики винищували Церкву, що сумнівається у святості держави і святості людських свобод.

Такий Бог виявився не потрібен народу древнього Ізраїлю. Тепер Він став не потрібен народам Заходу, які продають храми під спортзали, готелі, магазини, житло і мечеті. Народу Христос стає не потрібен. Але такий народ стає не потрібен Богові.

Богові так само не потрібні народи, як комплекти хромосом або політичні організми. Йому потрібен народ не з певною формою носа чи з древньою історією. Йому потрібен один народ, спорідненість якого визначається за один дух святості. Що Богу наші хромосоми м’ясного тіла?

Смерть Христова рушила ілюзії не лише Ізраїлю, але і всього людства на всі віки. Після смерті залишався ще один доказ місця розташування Небесного Царства – Воскресіння. Про те, чому і воно пройшло в режимі таємниці, не публічності, прихованості, без реклами і масового освітлення в режимі домислення, якогось над-ірраціонального єднання в Святому Дусі, ми подумаємо напередодні Пасхи і в саму Пасху.

А доки день за днем, протягом останнього тижня посту, ми проїдемо за Христом вулицями Єрусалиму, вслухуючись у Його останні слова-заповіти, сказані людською мовою. Пошукаємо своє місце поряд з Ним. Порівняємо себе з апостолами і зробимо висновок: а хто я для Христа, і Хто Христос для мене, і де моє місце стосовно Нього?

Можливо, наше місце поряд з Іудою, про що нагадує нам слова, чутні всякий раз, коли ми приступаємо до Чаші з причастям:

– Не цілування Тобі дам як Іуда.

Раз так Церква каже всім і щодня, означає це не просто так!

Можливо, наше місце серед учнів, які, коли все було добре, їли і пили з Ним. А коли стало погано, повтікали.

А можливо, наше місце серед тих, кого Христос не зустрів в Єрусалимі – серед християн, які ніколи не відмовлялися від Христа, до самої смерті? Ці нові люди нового віку не лише не втекли від Христа в час випробування, але і самі добровільно пішли на смерть, як про те мріяв апостол Петро:

Господи, з Тобою я готовий і у в’язницю, і на смерть іти.

Серед тих, хто не почув слів, звернених до себе:

Кажу тобі, Петре, не заспіває півень сьогодні, як ти тричі зречешся, що не знаєш Мене.

Драматургія останнього страсного тижня посту полягає саме в пошуку свого місця поряд з Христом, у світлі життя і хресної смерті Христових. Вхід Господній в Єрусалим не закінчений. Христос входить у нас з кожним причастям. Що Він там знайде: лукавство і цинізм кліриків або їх безвадне і милостиве служіння? Марнославство і жадність державників «Святої країни» або упокорення вірних слуг Господніх на Божому господарстві? Фанатизм бойовиків, що моляться нації, або людей, угодних Богові у всякому народі? Божевілля поклоніння владній і ревнивій матусі, дружині, дітям, будинку, дачі або справжню домашню Церкву, керовану Духом Святим?

Часто цей тиждень буває гірким не тому, що піст досягає апогею, а тому, що правда, яка нам відкривається в порівнянні себе з друзями Христовими, буває гірше голоду – ми далекі від Бога. Ми взагалі далекі не лише від Бога, але і від справжнього життя, живучи у фантомах і самообмані. Ми далекі від самих себе справжніх.

Насправді, наша справжня держава із столицею – це Царство Боже з його Небесним Єрусалимом. Насправді, є наш справжній рідний народ – це святі. Насправді, є наша справжня близька рідня – це наш Отець Небесний. Про все це нагадав древньому Ізраїлю Ісус Христос. Про це про все нагадує нам свято входу Господнього в Єрусалим.

Але останній тиждень буває і утішливим, коли людина розуміє смерть Христову, як готовність Господа зробити все для нашого спасіння, аж до крайньої жертви і аж до задіяння усіх сил Всесвітом. Єдиною умовою спасіння є прості слова:

– Постав Бога на своє місце і всі інші речі займуть свої місця.

Власне, заради цього і прийшов Христос в Єрусалим показати народу його місце перед Богом. Власне, у цьому і сенс нашого життя – повернути Богові місце, викрадене Адамом за порадою сатани. Власне, у цьому і відновлення Царства Небесного – відновлення первинних стосунків між Богом і людством у тому вигляді, якими вони були в Раю. Бог великодушний. Він, будучи ні в чому не винен, першим прийшов миритися і зробив вклад у прощення і дружбу – послав до нас Свого Сина і Святого Духа для відновлення заповіту.

І тепер кожен з нас сам вирішує – миритися йому з Богом або продовжити жити в сатанинських лестощах. Вільному воля, а врятованому Рай. Одні люди Його убили. Інші стали з Ним одним тілом і за один дух. Ми, християни, вибрали замість древньої війни з небом – мир з Богом. І немає сумнівів, що Бог допоможе нам усіма тими силами, які в Нього є в розпорядженні, і всіляко допоможе нам гідно прожити життя, гідно померти і увійти до уготованого для нас Царства Небесного:

Автор: священик Костянтин Камишанов