Сучасні філософи запевняють нас, що давні римляни поклонялись різним богам. А історики і археологи стверджують, що новобраного імператора римляни проголошували земним богом, і в кожному місті, в кожному сілі ставили йому пам’ятники і поклонялись перед пам’ятником імператора, приносили квіти і співали похвальні пісні у визначені для цього дні. Хто це виконував, мав хороші посади або працю, яка давала добрий заробіток, їх шанувало керівництво. А тих, хто відмовлявся це робити, знімали з посад, відправляли в заслання, лишали місця роботи. Виникає питання, то ким були римляни? Та звичайними ідолопоклонниками, які за кусень хліба будь-кому кланялись. І серед таких ідолопоклонників виріс і таким ідолопоклонником був римський сотник, про якого розповідає апостол-євангеліст Матфей.

Доля занесла сотника до Палестини і він побачив віру юдеїв, які ішли на смерть, але ніколи не зрікались віри в єдиного Бога. Вражений вірою юдеїв римський сотник повірив, і не просто прийняв віру в Творця всесвіту, а й став ділами утверджувати свою віру. Бо каже апостол Яків: «Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва» (Як. 2:26). Як повідомляє євангеліст Лука, сотник збудував синагогу в Капернаумі. Дехто може сказати: мав багато грошей, то з лишку багатства звів синагогу. Але сотник не тільки звів, він повністю змінив спосіб свого життя.

У ті часи життя раба вважалось за ніщо. Якщо раб захворів, його ніхто не лікував, його залишали напризволяще. А коли захворів слуга сотника, сам сотник-римлянин іде особисто до Ісуса і уклінно просить: зціли слугу мого. Христос знає віру сотника, знає його добрі діла і тому відразу ж погоджується піти і зцілити слугу сотника. Проте сотник заперечує: «Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф. 8:8). Чому так промовив сотник?

Сотник увірував в Єдиного Бога, Творця неба і землі, і звичайно знав Святе Письмо. А на перших сторінках Святого Письма є такі слова: «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло» (Бут. 1:3). Сказав Господь – утворились зорі, сонце і місяць. Сказав Господь – і тварини заполонили землю. Отже словом Своїм Господь творив видимий світ. І Ти Ісус Христос є Син Божий, тому Ти, Ісусе, можеш словом Своїм зцілити слугу мого. І ці слова сотника були не спокусою для Спасителя, ці слова були виявом віри, що Ісус є Син Бога Живого, Якому підкоряються стихії світу і Який володіє Всесвітом.

Святий Іван Кронштадтський казав: «Кожна твар земна має свою мову, якою просить у Бога те, у чому має потребу». Ми, люди, маємо від Бога найбільший дар – мову. І користуючись цим даром, ми можемо все просити в Бога, дякувати Йому, Благословляти Його, розмовляти з Ним, тобто молитись. І як же ми тим даром користуємось? Коли нам чогось бракує, чи біду маємо – то просимо в Бога, до Нього звертаємось.

Водночас на вулицях наших міст і сіл замість подяки Богові, ми дуже часто чуємо матюки та інші непристойності. Замість того, щоб просити в Бога добра один одному – ми проклинаємо. Божим словом користуємось не для добра, а стараємося обманути один одного. Чому ж ми так негідно користуємось даром Божим – словом? Бо серця маємо лукаві. Тому сьогодні просімо в Бога: серце чисте сотвори в нас. Бо як будемо мати серце чисте, то і думки наші будуть чисті, а як будуть чисті думки, то і слова наші будуть добрі, Богу приємні.

То ж просімо в Бога, щоб Він допоміг нам серце чисте, нелукаве мати. Щоб за нашим словом добрим, Господь все добре і корисне подавав усім нам. Амінь.

Автор: ігумен Дмитро (Ющак)

Усе по темі: 4 неділя після П’ятидесятниці