Тим, які ремствують, що їх труди не цінуються
(Слово, про святих отця нашого Іоанна Златоуста. Похвала святим, верховним апостолам Петру і Павлу.)
Ми, по своїй самолюбності, не лише часто чванимося своїми трудами, але нерідко навіть скаржимося, що труди наші не цінуються. Хтось пожив десь рік або два, не ужився і починає усім казати: «Чи я не працював, чи я не робив? Хто міг стільки перенести, що я переніс? А тим часом, от усі мої труди пішли в ні що, і мені заплатили лише невдячністю». Що сказати таким? Нехай для науки собі вони послухають хоч трохи про труди святих апостолів Петра і Павла і подивляться, які були ці труди, і чим заплатили апостолам за них люди.
Св. Златоуст у похвальному слові Апостолам каже між іншим наступне: «Радуйся, Петре – камінь віри. Радуйся, Павле…, ти, який заради Церкви безліч лих зазнав, кинутий до темниць, ненависний юдеям, зазнаючи скорботи від варварів, ти, який жодним членом навіть не міг ворухнутися від тяжкості кайданів. Що скажу, представляючи вашу скорботу? Скільки темниць ви освятили! Скільки кайданів понесли! Скільки мук зазнали! Благословенні члени тіла вашого, облиті кров’ю заради Церкви. Ваше терпіння скрушило наш морок. Радуйся, Петре, вмить розіпнутий на хресті! І ти, Павле благословенний, чию голову мечем усікли, тридцять п’ять років попрацював Господові зі всяким терпінням і потім вже в Господі спочив».
Але чи всі тут труди і лиха апостолів перераховує св. Златоуст? Ні, далеко не всі. Так послухайте, що, наприклад, ще розповідає про себе Павло. «Я, – каже він, – значно більше був у трудах, безмірно в ранах, більше у в’язницях і багаторазово при смерті. Від юдеїв п’ять разів дано було мені по сорок ударів без одного; три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель, ніч і день пробув я у безодні морській (2 Кор. 11:23-25). Я боровся із звірами в Ефесі (1 Кор. 15:32); багато разів був я у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами, в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі» (2 Кор. 11:26-27).
Так от вам повчальний приклад, люди нетерплячі, які ні з ким не уживаються і всім твердять, що люди не вміють цінувати вас. Яка скорбота, які труди, які хвороби, скільки ран зазнали апостоли і чим закінчили? Один на хресті, як чули, вмить розіпнутий, другий усічений мечем. Так стуліть же свої вуста, відкиньте себелюбство, не забувайте, що живете не на небі, а на землі, і шляхом трудів, упокорювання і терпіння прямуйте до спасіння. Але при цьому знайте ще і те, що наріканням горю не допоможеш і скаргами людей не навернеш до себе, а тільки дратуватимеш. Терпіння ж і труд – вірно свідчить прислів’я – усе подолають. Дивіться ж і постарайтеся переконати себе, що терпіння є ліки від всяких хвилювань, і що тільки вміти терпіти означає вміти спокійно жити. Амінь.