(Слово св. Іоанна Златоуста про милостиню, яка і по смерті є добром.)

Багато хто з нас залишає заповіти на випадок своєї смерті. Одні в цих заповітах залишають жертви церквам, монастирям і бідним у надії отримати за це помилування від Бога, а інші на добрі справи нічого не заповідають, думаючи, якщо творити добро, то слід творити його за життя, а добро по смерті – не добро. Як ви думаєте, браття, справедливо думають останні чи ні? На нашу думку, не справедливо; бо, по-перше, краще пізно зробити добро, ніж ніколи; а, по-друге, про те, що користь робить душі добро, що в заповітах залишається, свідчить і такий учитель, який св. Златоуст.

Так, у слові про милостиню, «Як і по смерті милостиня є добром», він між іншим каже: «Можна і при останньому видиху милостинею Богові догодити, хоча, звичайно, і не так, як можна було б за життя. Але, що можливо це, – то істина. Як і яким чином? Якщо при смерті, хоча вже і по нужді, напишеш у заповіті Христа разом з твоїми спадкоємцями, даси і Йому частину від твого майна, то вийде так, що ти як би нагодував Його за життя, хоча це зробив, вже відходячи з нього. І коли вже стаєш не господарем свого маєтку, дай і тоді Йому частину, щоб розрішити гріх не любові до ближнього. Інакше, яку ж отримаєш милостиню, коли і живий будучи, не живив Його, і при смерті не хочеш і малий принести Йому дар?» (Пролог, Липня 19). Так каже св. Златоуст. Але, на підтвердження нашої думки, свідчить ще слово церковне про покаяння, покладене в Пролозі на 20-й день липня. Там читаємо: «На кінець життя твого заповідай твоїм подати убогим і помічника тобі створити милостинями і приношеннями. Напиши в заповіті твоєму з дітьми твоїми і родичами, небесного Володаря причасником твого майна стати, Який каже: убогих нагодуй; і Я Сам помічником буду, і Царства Небесного не будеш позбавлений».

Отже, без сумніву, що жертви, які залишаються і в заповітах, мають бути угодні Богові і можуть принести користь нашій душі. Окрім наведеного вчення святих, це не важко зрозуміти і за простим міркуванням. Усі ми віруємо, що молитви, які творяться живими за померлих, приносять користь останнім. А якщо твоє добро піде на благодіяння і по смерті, хіба воно не дістане тобі молитовників? Без сумніву, дістане. Зробиш милостиню церкви і її служителям, церква тебе вічно поминати буде; зробиш бідним, бідні молитовниками за тебе стануть. А молитва церкви і бідних завжди сильна перед Богом і тому завжди і в загробному житті благотворна для тебе буде.

Отже, браття, не будемо скупі на благодіяння на користь церкви і бідних і в заповітах. Якщо ти з добрим почуттям і при смерті принесеш жертву Богові, то, звичайно, Він по безмежному милосердю Своєму і її прийме, і за неї дасть душі твоїй у загробному світі втіху і спокій. Амінь.

Пролог