В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Лик Божий відобразився у створеному світі. Про це свідчить апостол Павло у своєму посланні до Римлян, коли пише, що «невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі» (Рим. 1:20). Весь світ – ікона, образ Божий, оскільки, розглядаючи творіння, споглядач бачить Творця, бо відблиск невимовної слави Божої сяє в кожній билинці, у кожній краплі роси, у будь-якій, навіть спотвореній гріхом, людській особі.

Ікони тому і не схожі на видиму нашими очима реальність, що відображають реальність іншу, позамежну, духовну. На іконах зображується не буквальний зміст подій, а їх духовний сенс. Ікона – не портрет, а знак, відбиток тієї невидимої звичайними людськими очима особи, яка незбагненно відбила в собі образ Божий, яка уподібнилося Богові, ставши преподобним, цілком безтілесним, святим, як Святий і Безтілесний Бог. Зображуючи на іконах простих, смертних людей, які зробили в житті своєму подвиг преображення, ми осмілюємося молитовно звертатися до них тільки тому, що в них відобразився Сам Бог, Який створив людину за Своїм образом і подобою (Бут. 1:26). І якщо образ Божий – невід’ємна властивість кожної людини, то подоба – завжди результат і сума її особистих зусиль, її повсякденної духовної праці, її тяжкої покутної роботи. От ця праця, цей духовний подвиг і фіксує ікона.

Іконою можуть бути не лише лиця преображеної людини, але і деякі події, в яких незбагненним, але Богові відомим чином відображаються не просто реальності земного життя, а і невимовні одкровення про Життя Вічне, про Царство Боже. Те ж можна сказати і про інші чудеса, здійснені Спасителем, про які розповідає Євангеліє. Так, диво множення хлібів і риб із сьогоднішнього літургійного читання свідчить не просто про насичення п’яти тисяч голодних, але і про те, навіщо Господь створив у роді людському, на спотвореній гріхом землі Свою Святу Соборну і Апостольську Церкву.

Не всяке співтовариство вірних являє собою Церкву, але тільки таке, де члени його зібралися разом в ім’я Христове, де мета їх – слухати свого Бога і слухати так, що забуваються, стають несуттєвими найважливіші людські потреби в їжі і відпочинку. «Як настав вечір, приступили до Нього ученики Його і кажуть: місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, нехай підуть у селища і куплять собі що їсти» (Мф. 14:15). Проте «чи душа не більша за їжу, а тіло – за одяг?» – запитує нас Христос, і ті, хто забув на якийсь час про їжу і відпочинок, самим фактом своїх зібрань біля ніг Спасителя свідчать цю істину.

Чудо з хлібами, Джеймс Тіссо

Святість цих зібрань визначається не особистою непричетністю гріху кожного його члена. Зібрання святі, бо свята і безгрішна мета, що об’єднує цих людей, бо не заради себе зібралися вони, а заради Бога. За словом же апостола Павла, яке ми щойно читали, вірні Богові отримують негайну винагороду за свою вірність: «тому що свідчення Христове утвердилося у вас, – так що ви не маєте нестачі ні в якому даруванні, чекаючи явлення Господа нашого Ісуса Христа» (1Кор. 1:6,7). Ні в чому не матимуть нестачі ті, хто йде за Христом, бо Ним Самим було обіцяно тим, хто шукає Царства Небесного, насичення і земними дарами: «Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися? Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам» (Мф. 6:31-33).

І, подібно до п’ятитисячного собору, які обрали Хліб Небесний замість хліба тілесного, донині Церква Христова є Церквою Апостольською, бо донині обранці і наступники апостолів – єпископи і пресвітери, пастирі Церкви – виконують давнє доручення Свого Спасителя і Бога: «Ісус же сказав їм: не треба їм іти, дайте ви їм їсти» (Мф. 14:16). Немічними і слабкими пастирськими руками щодня розділяється Хліб Євхаристії, Тіло Христове, між людьми, які перебувають перед Богом, число яких давно вже перевищило п’ять тисяч.

Хліб Божий не бідніє, не слабшає Його рятівна сила, не виснажується Його джерело. І так триватиме до того часу, поки не вичерпається потік спраглих, поки не опустяться руки апостольських наступників. Бо як Содом, що заскнів у беззаконні, стояв неушкодженим заради п’яти праведників Лотового сімейства, так і безбожний світ доки не згорає в негасимому полум’ї Останнього Суду заради малого «останку» (Рим. 11:5) тих, хто досі куштує переломлений Святими Христовими руками і розданий апостолами Хліб Вічного Життя. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 8 неділя після П’ятидесятниці