Про смерть грішників і благочестивих
(Слово святого Афанасія про те як праведники злою смертю помирають, а грішники праведною.)
Смерть безупинно робить свою справу і нещадно, на кожному кроці, косить і багатого, і бідного, і праведного, і грішного. Але осягає вона не всіх однаково: один помирає спокійно, другий у страшних муках; один після тривалої хвороби, а другий несподівано. Тут ми часто і приходимо в нерозуміння. Інший раз, бачиш, і грішник помирає спокійно і хорониться чесно; а другий раз і благочестивий відходить раптовою чи тяжкою смертю і хорониться бідно. Ми і думаємо: за що ж грішникові дана добра смерть і чесне поховання? І за що благочестивий так безславно помер і похований убого? Як вирішити ці питання?
Один чернець, прийшовши в місто, щоб продати своє рукоділля, бачив поховання одного злого вельможі і дивувався з того, що беззаконника проводжали з великою честю церковною і цивільною. Ще більше уразило його те видовище, яке він побачив, повернувшись у пустелю: благочестивий старець, наставник його, лежав розтерзаний гієною. «Господи! – волав осиротілий пустинник, – чому цей злий вельможа сподобився такої славної смерті, а цей святий чоловік розтерзаний звіром?» До нього явився Ангел і сказав: «Не плач за твоїм учителем. Злий вельможа мав одну добру справу і за те сподобився чесного поховання; але нагорода його тільки тут, а там чекає його кара за всі злі справи його. Навпаки, твій наставник, хоча в усьому угодний був Богові, проте, у нього була одна вада, від якої він і очищений злою смертю». (Пролог, Липня 21).
Отже, нічого нам багато міркувати про те, чому так праведник помер і чому іншим, кращим образом помер грішник. Пам’ятатимемо, по-перше те, що шляхи Божі несповідимі, а по-друге, що головна справа не в смерті людини і похованні її полягає, а в тому, що її чекає по смерті. Адже багач з притчі євангельської теж, звичайно, багато похований був, а Лазар бідно. Але що з цього? Перший, сказано, пішов у пекло в муку, а другий віднесений був Ангелами на лоно Авраамове. Значить, наша справа, стосовно померлих полягає не в судженні, хто як з них помер, а в тому, щоб молитися за них. Бог краще нас знає, кому яку смерть послати і що кому по смерті віддати. Коли ж ми судимо про це останнє, то тим втручаємося в справи Господні і грішимо. Нехай не буде ж подібних даремних суджень про померлих між нами надалі, а нехай щира молитва наша супроводжує кожного з них у загробний світ. Амінь.