З чого починається любов

Наслідуватимемо Господа і святих, які полюбили Його, – любитимемо один одного.

Пам’ятайте, що Він сказав нам, Своїм учням, наступникам, Своїм дітям, яких залишив на землі після Себе? Господь залишив на землі Свої Тіло і Кров, залишив Церкву. Що таке Церква? Це Тіло Христове. Тобто ми – Тіло Христове, ми складаємо Його Тіло тут, на землі. Виходить, якщо хтось захоче побачити Христа в цьому житті, Його повинні показати ми. Так що ж сказав Господь?

«З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13:35). Зараз Я йду. Але, вознісшись на небо, Я пошлю вам Духа Святого, Який зафіксує Мій образ у ваших серцях. І люди дивитимуться на вас і бачитимуть у вас Мене. Я робитиму, а ваші руки стануть Моїми руками; ваші вуста – Моїми вустами; ваша присутність – Моєю присутністю. Я є і буду серед вас. І оскільки люди – дружина, діти, сусіди, друзі – хочуть бачити щось визначене, то вони дивитимуться на вас і через вас бачитимуть Мене. Можете ви Мене показувати?

Як, Господи? Як я можу показати Тебе? Яким потрібно бути для цього? Ти повинен навчитися любити.

Господь не залишив нас. Він не дав нам збитися зі шляху, сказавши найголовніше – трохи слів, але вони складають ядро, навколо якого формується все інше.

Почнеш з цього – Бог дасть і все інше.

Пристрасті і неміч

Отже, Господь сказав: «Навчися любити, і інші, бачачи твою любов, зрозуміють, що ти – Мій учень, і самі почнуть любити». Тоді просто неможливо буде не полюбити; неможливо буде не кинути зброю на землю, не впасти на коліна, не заплакати – побачивши людину, яка любить по-справжньому, безмежно. Господь любить нас безмежно.

Буває, люди випробовують один одного, перевіряють почуття, перевіряють, наскільки сильна любов. І коли відбувається сварка, кажуть: «От бачиш! Варто тобі дійти до якоїсь межі, і усе забуто! «Люблю тебе, люблю тебе». А як тільки тебе щось зачепило – тут же відхід, розлучення».

А Господь нас любить безмежно. І що б ми не робили, який би біль не спричиняли Йому – зараз, або в минулому, або в майбутньому, до самого кінця світу, – одного нам не вдасться зробити: змусити Його розлюбити нас. Бо Господь любить нас безмежно, Його серце – як сонце. Ні, не так: сонце, що зігріває нашу планету і земне життя, все одно одного разу згасне, – а любов Господня не згасне ніколи. І Він любить нас усіх.

Як це можливо? Як Ти можеш, Господи, любити нас, таких грішних людей? Незрозуміло. Як Ти дивишся на нас і при цьому любиш – любиш, не дивлячись на те, що бачиш наше життя в усіх подробицях! Не зовнішню красиву картинку, яку ми показуємо іншим людям, а внутрішній світ кожного, те, про що інші не знають – усі пристрасті, немочі, вади, егоїзм, свідомість і підсвідомість?

Господь може проникнути туди, куди немає доступу навіть найкращому психологу, що професійно витягає з глибин підсвідомості спогади і переживання минулого. Усе це відомо Господові краще, ніж комусь.

І навіть більше. Адже після гріхопадіння ми, люди, просто тонемо в пристрастях, вадах, егоїзмі і гріху. І Господь усе це бачить – Він дивиться не на зовнішню картинку, а на те, що за нею, – і любить нас.

Як це можливо? Як Він може так сильно нас любити?

«Приходить момент, коли ти розумієш, Хто Я»

Ісус і Фотинія

А як Він міг полюбити самарянку Фотинію? Як? П’ять чоловіків, у житті нічого доброго, одні приниження – вона і себе принижувала, і інших; нездатність любити, зберігати сім’ї. Цю жінку всі зневажали, на неї вказували пальцем. А Господь її полюбив.

Добре, але як, як Він зміг її до Себе наблизити? «Ви – друзі Мої…», – каже Господь (Ін. 15:14). Не лише Його учні, апостоли, але кожен, хто хоче наблизитися до Нього, стає Його другом.

Як, Господи? «Я полюбив її, – каже Христос, – бо дивився не на п’ять шлюбів, невдалих шлюбів, а далі. Ви, люди, схильні порпатися в минулому людини, в її гріхах. На них ви і фокусуєтеся. А в Мене інша схильність – божественна, Я інакше дивлюся на речі. Ви бачили тільки п’ять невдалих шлюбів, а Я побачив шостий, зі Мною, Женихом її душі, – Христом. Я дивився не на те, якою вона була всі ці роки, а якою вона стане в майбутньому. Богослови називають це есхатологічною перспективою. Я побачив її просвітлення і полюбив ще до того, як вона змінилася».

Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками. Помер до нашого покаяння, до того, як ми сказали: «Згрішили, Господи!» Христос любить тебе ще до того, як ти вибачишся, тому ми і просимо Його простити нас – через Його величезну любов і милість до нас.

Твоя любов, Господи, «скрушила кістки мої», розтопила мені серце, і я дякую Тобі. А Господь відповідає: «Я полюбив тебе не зараз, коли ти дякуєш Мені, а «перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею» (Ін. 1:48). Ще до Филипа, до Євангелія і апостольських послань, – Я вже тоді любив тебе, раніше усіх. Просто приходить момент, коли ти розумієш, Хто Я».

Господь завжди любить тебе. У цьому – краса Його любові.

Господь дивиться не на минуле

Він дивиться на наше майбутнє, а не на минуле. Дивиться з надією на душу кожного, так, якби вона вже була такою, якою Він хоче її бачити. Адже Бог створив нас для того, щоб ми стали святими, упокореними друзями Йому, сяючими в Його любові, славі і блаженстві. От що для Нього головне. І на гріхи наші Він дивиться як на скороминучі епізоди, витівки, нехтування, – не фокусуючись на них, а дивлячись вперед. І Своєю любов’ю бажає врятувати душі усіх людей. Він Той, «Який хоче, щоб усі люди спаслися i досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4). От така в Господа любов. Такий Він – наш Христос.

І Він бачив не Савла, але Павла. Навіть тоді, коли Савл стеріг одяг тих, хто побивав камінням першомученика Стефана, – Господь знав, що настане час, і ця людина зніме останній одяг з себе – в ім’я Його, віддаючи Йому все. І не лише одяг. Що настане час, і ця людина, з одягом вбивць у руках, віддасть Господові не лише свій одяг – він віддасть свою душу, внутрішнє убрання, під яким ховається істинна краса його душі. Усе це він віддасть Богові, усе – Йому.

І Господь полюбив його і звернувся до нього, бо знав: будь-який грішник, будь-який блудний син у глибині душі – добра людина, але шукає не те і не там.

А мета будь-якого пошуку – Христос. Його ти шукаєш. І Він наближається, обеззброює, і нарешті ти вдаєшся до Нього.

Так дивився Господь і на митаря Левія Матвія. Він полюбив його, у той час для інших він був тільки митарем – експлуататором, поганою і небезпечною людиною, пригноблювачем. А Господь відчув, що душа його потребує допомоги. Він побачив святого євангеліста Матвія, побачив майбутніх святих, які засяють завдяки написаному Євангелію.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)