це буває, браття, що інший куштує розкішні і солодкі харчі, а все скаржиться і на несмак їжі і на брак апетиту і здоров’ям кволий буває? І чому це, навпаки, інший тільки і куштує, що хліб та воду, а тим часом і цією трапезою задоволений і не бажає солодких харчів і до того ж здоровий? У першому випадку тому часто людині і солодкі харчі не приносять користі, що вона забуває, що їжа є дар Божий, що повинна куштувати її з подякою і молитвою і бути задоволеною тим, що Бог посилає; а іншому тому і хліб, і вода на користь йдуть, що він з вдячністю приймає їх від руки Господньої, і з благоговінням і молитвою куштує їх.

Раз один прозорливий старець спостерігав над ченцями, які сиділи за трапезою і всі куштували однакову їжу. І бачив він: одні з них куштували мед, другі хліб, а треті щось дуже нечисте. Здивувався старець такій відмінності в їжі і став молитися Богові, кажучи: «Господи, відкрий мені цю таємницю: адже на трапезі всім запропонована однакова їжа: чому ж вона так змінена для деяких і здається, що одні їдять мед, другі хліб, а інші щось нечисте?» І, от, старець почув зверху голос, що промовляв: «Ті, яких ти бачив, що їдять мед, – це ті, які із страхом і трепетом і радістю духовною сидять на трапезі, і невпинно моляться, і молитва їх, як кадило, сходить до Бога, тому їжа і медом для них здається. Ті ж, яких ти бачив, що куштують хліб, – це які задоволені їжею, що посилається їм від Бога; а ті, які, здавалося, їдять щось нечисте, – це які при куштуванні їжі ремствують і кажуть: це добре, а це погане. Тому не слід так подумувати, а треба дякувати і славити Бога, щоб виконалося сказане: «Чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу» (1Кор. 10:31).

Що ж звідси слідує? По-перше, що ми маємо бути задоволеними тим, що Господь посилає в їжу; по-друге, приймати її з подякою і молитвою, і, по-третє, пам’ятати, що за таких тільки умов їжа буде і для смаку приємною, і для здоров’я корисною. І все це, браття, – суща істина: подивіться на древніх подвижників: інші з них і живилися лише одними злаками і корінням, а тим часом жили по сто років і більше. І подивіться на багатьох з нинішніх християн: постійно міняють їжу, а при цьому постійно лікуються і часто навіть до половини життя не доживають. Ясно, що перші тому доживали до сивих років, що були нерозбірливі і здержливі в їжі і завжди приймали її з молитвою; а останні і розбірливі, і нездержливі, і забувають часто навіть захистити себе хресним знаменням, сідаючи за стіл. Нехай не буде останнього між нами, браття! Що Бог пошле, тим і будемо задоволені, а найбільше за їжу Богу не забудемо дякувати. Нічого нам наслідувати моду: «Бо якщо хтось, – каже Господь, – посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими» (Мк. 8:38). Не забудемо цього. Амінь.

Пролог