(Преподобного Єфрема Сирина слово на Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.)

Відомо, що Господь, під час земного життя Свого, одного разу узяв із Собою трьох учнів: Петра, Якова та Іоанна, зійшов з ними на гору Фавор і там, преобразившись, явив перед ними славу Свою. Під час молитви обличчя Його просяяло, як сонце, одяг Його став білим, як сніг. Йому явилися в славі Мойсей і Ілля, і нарешті, світла хмара покрила Апостолів, і з хмари почувся голос: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17:5).

Чи не бажаєте знати, браття, для чого Господь преобразився саме перед учнями Своїми і для чого явив їм славу Свою? Якщо бажаєте, то вислухайте з увагою, як вирішує це питання преподобний Єфрем Сирин.

«Своїм преображенням, – каже він, – Господь показав учням, як хоче прийти в день останній у славі Божества Свого і в плоті Свого людства. Він звів їх на гору, щоб показати – хто Син і чий. Бо, коли запитував їх: «За кого люди вважають Мене, Сина Людського? Вони відповіли: одні – за Іоана Хрестителя, другі – за Іллю, інші – за Єремію або за одного з пророків» (Мф. 16:13,14). Заради цього зводить їх на гору і показує, що Він не Ілля, але Бог Ільїн; і не Єремія, але Той, хто освятив Єремію від утроби матері, і що Він і не один з пророків, але Господь Пророків, і посилав їх проповідувати. І ще показує їм, що Він є Творець неба і землі і Господь живих і мертвих. Бо повелів небу і звів Іллю; повелів землі і підняв Мойсея. І звів на гору учнів, щоб показати їм, що Він є Син Божий, раніше віків народжений від Отця, і згодом від Діви втілився, невимовно народився і зберіг нетлінним дівоцтво тої, що народила, і що де хоче Бог, там перемагаються закони єства… Звів учнів на гору, щоб явити їм славу Божества і показати їм, що Він має позбавити Ізраїль, що і показав через Пророків. І показав учням славу Свою, щоб не спокусилися про Нього, коли побачать Його вільні страждання, які хотів прийняти Своїм людством. Бачили Його як людину і не знали, що Бог є. Знали Його, як сина Марії, як людину, що живе з ними у світі. І Він показав їм на горі, що Він є Син Божий і Бог. Бачили Його, що Він їв і пив, і працював і відпочивав, і спав, і страшився, і проливав піт, що було невластиве Божеству Його, а людському. І тому і зводить їх на гору, щоб Отець проголосив Сина і явив їм, що Він Син Його є дійсно і Бог. Звів учнів Своїх на гору і показав їм царство Своє раніше смерті Своєї, і силу і славу Свою раніше страждань, і честь Свою раніше безчестя Свого для того, щоб, коли узятий буде і розіпнутий, зрозуміли, що не по неволі Він розіпнутий буде, але заради любові Своєї, для спасіння світу. Звів учнів на гору і показав їм славу раніше воскресіння Свого, для того, щоб, коли воскресне з мертвих, зрозуміли усі славу Божества Його, і що не через труди Він прийняв славу, як прохач, але була слава Його раніше віків з Отцем і Святим Духом, як і казав Він, йдучи на вільну страсть: «Отче! Прийшов час. Прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе» (Ін. 17:1). Ту славу Божества Свого, невідому в людстві Його, показав абсолютно на горі; бо бачили обличчя Його, як блискавку сяюче, і ризи його білі, як сніг.

Отже, для того Господь преобразився перед учнями Своїми, щоб показати їм, як хоче прийти Він у день останній, щоб не спокусилися про Нього, коли побачать Його вільні страждання, і щоб запевнити, що Він є дійсно Син Божий і Бог. Але, браття, Своїм преображенням чи не показав Господь і Апостолам, і усім нам ще і те, що істинне щастя – блаженство наше не на землі, а на небі, і що всі ми покликані до успадкування не земного, а небесного царства? Звичайно, так! Бо на це частково вказують і Мойсей і Ілля, що явилися в славі, а з іншого боку, і св. апостол Павло, який каже, що принижене тіло наше Господь преобразить так, що воно буде подібне славному тілу Його. «А наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа, Який перемінить тіло смирення нашого так, що воно буде відповідне славному Тілу Його, силою, якою Він діє і підкоряє Собі все» (Флп. 3:20, 21). А якщо так, то залишимо пристрасть до землі, прихильність до тлінних благ; пам’ятатимемо, що царство Боже «не від світу цього» (Ін. 18:36) і що ми повинні про небесне помишляти, «а не про земне» (Кол. 3:2). А пам’ятаючи про це, благатимемо Господа, щоб Він Сам всесильною Своєю благодаттю допоміг нам у цьому і обернув усе наше бажання до небесного і прославив усю нашу душу до нього; щоб винищив у нас всяку тілесну пристрасть і убив всяку нашу прихильність до землі. Так, браття, дійсно, що нам у цій землі? Вона чужа нам сторона. Небо наша рідна вітчизна. О, там так ясно, так відрадно, там такі дивні красоти, там такий чудовий спів! Туди, тому, і прагнути будемо. Амінь.

Пролог