Усі земні і небесні скарби

Що означають ці слова – «Господи Ісусе Христе, помилуй мене?»

По-перше, ми, вимовляючи цю молитву, прославляємо Христа – називаємо Його Господом. Можна тут ще додати, наприклад, Боже (Господи Боже), або Вседержителю (Господи Вседержителю), або Всесильний, Премудрий, Преблагий – загалом, безліч інших прекрасних слів, які тільки спадуть на думку.

У момент вимовляння цієї молитви ти поклоняєшся Богові, визнаєш Його існування; визнаєш, що ти не один у цьому світі; що є ще Хтось поруч, навколо і в тобі – Хто обіймає увесь Всесвіт і створив усе. Хто – Господь.

Але тут же, за словом Господи, у молитві з’являється особисте, людське ім’я – Ісус. Господи Ісусе Христе. І якщо словом Господи ми підкреслюємо трансцендентність Бога, Його недосяжність, вічність і нескінченність, то вимовляючи Ісусе Христе, тим самим говоримо і про людську Його природу. Тобто цими словами визнаються дві природи Христа – божественна і людська. Говорячи так, ми визнаємо, що Ісус – Господь, що Христос – Бог, недосяжний Бог, таємницю Якого не в силах розуміти навіть ангели. І в той же самий час цей Бог настільки доступний і відчутний, що можна до Нього доторкнутися, побачити Його, зобразити, говорити з Ним і слухати Його в особі Ісуса Христа, Який, – Бог.

Хіба це не дивно?

І якщо хтось запитуватиме вас про Бога, знайте, що треба зробити? Узяти ікону Христа і показати із словами: «Це – Бог» Як – Бог? Адже в Бога не може бути контурів, обличчя, не може бути кольору. Ні, це – Бог. І от Його рот, от очі, волосся. Це – Бог. Господь – Ісус, Ісус – Господь.

«І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його» (Ін. 1:14). Бог зійшов на землю, і тепер Він доступний – ми дивимося на Господа, нашого Христа, і через молитву розуміємо, що божественна і людська природи сполучені в Його особі. На землі є місця, де бував Господь – жив, ходив, був розіпнутий і воскрес. І в звернення до Нього вміщується уся історія Христа, усе Його життя, усе, що можна про Нього сказати; усе, що приховує в собі слово Христос, – усі земні і небесні скарби. Ми прославляємо Бога, називаємо Його Господом.

– Господи, – кажемо ми, – люди зганьбили Тебе, ударили, заплювали і розіпнули. Але я, дві тисячі років потому, йду до Тебе і закликаю Тебе вдень і вночі, називаючи Господом Ісусом Христом – Тебе, Якого за земного життя називали одержимим і звинувачували, у вигнанні бісів силою Вельзевула. А я, називаючи Тебе Господом, визнаю, що Ти – Бог, мій Бог. Як сліпий колись звав Тебе із словами: «Господи, помилуй мене, дай мені прозріти!» Так і я визнаю, що не я, а Ти – Бог.

Чи захоче Бог приділити мені увагу?

Стариця Гавриїла казала, що Ісусова молитва – це дзвінкий ляпас нашому егоїзму, нашому «я». Щоб сказати Христу Господи, треба упокоритися, зрозуміти, що не ти господь, тобто пан у цьому світі, а Він, Він – усе. Бо слово Господь саме це і має на увазі – усе. І тут потрібне упокорювання, щоб визнати, хто – ти, а Хто – Він. Визнати, що ти – ніщо. Адже ще зовсім нещодавно тебе просто не було – забувся, друже? Не було ні тебе, ні мене, ні всіх тих, хто зараз поряд з нами – наших дітей, подружжя, рідних. Нас усіх просто не було, ми тоді ще не народилися. А Він – був. Хто? Господь Ісус Христос. А ми народилися тоді, коли Він цього захотів, у певному відрізку часу. Він існував завжди, і існує, і існуватиме. Він – Вічно існуючий, Він – Христос, і цією молитвою ми визнаємо Його, поклоняємося Йому, служимо і приймаємо, що ми – ніщо перед Ним, нашим Господом. Ми безмежно малі. І те, як ми згадуємо себе в цій молитві – помилуй мене, – зайвий раз говорить про крихту нашого я. У цьому мене – я, і ти, і всі ми. Наші імена звучать разом з ім’ям Христа, але ми такі малі порівняно з Ним! Між нами – прірва. Бог – одне, а людина – інше. Бог – це те, що неможливо осягнути. Як мовиться в Анафорі на Божественній літургії: «Ти єси Бог Несказанний, Неосяжний розумом, Невидимий, Незбагненний, завжди Сущий і завжди Незмінний»

А я хто? Земля, глина, порох.

Встань на ваги. Скільки б кілограм ти не важив – 80, 90, – це все кілограми пороху. 80 кілограм пороху. Ти – порох, і я. А Він – Той, Хто одягається світлом як ризою.

І от ти, грудка пороху, звертаєшся до Христа, Який, – Усе, і хочеш протягнути міст над безоднею, що відділяє тебе від Нього. А знаєш, як це робиться? За допомогою дивного, чудотворного, сильного і рятівного слова помилуй. Помилуй мене! Саме милість Божа долає цю відстань між творінням і Нествореним.

Адже наш Бог – нестворений, Він – Творець усього, а ми – обмежені істоти, замішані на поросі і смерті. Але ми приходимо до Христа, і молимося, кажучи: «Господи Ісусе Христе! Ти – Бог, Всемогутній і незбагненний, а я – той, кого Ти привів сюди, у цей світ, з небуття в буття. Ти подарував мені життя. Я – немічна, маленька людина, зі своїми проблемами і тривогами. Хто – я, і Хто – Ти? Ти чуєш мене? Розумієш мене? Я посилаю Тобі сигнал SOS – Ти чуєш мене?»

Одна людина так мені і сказала: «Я молюся Богові, але хіба Він захоче приділити мені увагу?» Дійсно, невже Бог слухає людей? Він, Бог, – невже Він слухає нас, невже Йому є до нас діло? Є. І знаєш, чому? Бо Він має те, що ми просимо в нашій молитві – «Помилуй мене!» Він милостивий. Господь – це Велика Милість. І саме Його милість зв’язує нас з Ним, вона і є той місток, що сполучає створену людину з нествореним Богом. І це відбувається завдяки чудовій молитві, коли ти, маленька людина, виявляєшся поряд з Богом за допомогою усього кількох слів. Ти кажеш: «Помилуй мене!» – і Господь приходить, і милує. Чи це не прекрасно?

Молитва – це історія любові

Але, звичайно, щоб вимовити ці слова, потрібна любов. Молитва – це історія любові, яку складає християнин-поет, християнин-художник. Як казав старець Порфирій, щоб зображувати Бога у своєму серці, треба бути художником. Любити Бога всім серцем можна тоді, коли воно злагідніло, і ти славословиш, поклоняєшся і визнаєш, що Христос – Господь і Бог наш. Любов потрібна.

Ця молитва потрібна от ще для чого. Вона підказує, про що треба думати передусім.

От якщо я запитаю вас – не в даний момент, зрозуміло, а в інший час, – що зараз для вас найголовніше? Мати відповість: «Моя дитина». Батько сімейства скаже: «Дружина, діти, гроші». Школяр відповість: «Домашнє завдання, іспити». Юнак скаже у відповідь: «Дівчина, яка мені подобається. Водійські права». Бачите? Багато що в нашому житті ми вважаємо головним. Гроші, здоров’я, модний одяг. Якщо заглянути в мої, твої, наші думки, то виявиться, що головними для нас будуть абсолютно різні речі.

А Ісусова молитва каже нам, що найголовнішим для нас – первинною темою для роздумів, первинним об’єктом любові і прихильності, первинним взагалі, – має бути Христос.

Іншими словами, Ісусова молитва дає нам зрозуміти, що найголовніше для нас – основна тема для роздумів, основне питання – це Ісус Христос. А не гроші або, скажімо, здоров’я.

На жаль, часто ми думаємо зовсім навпаки. Так-так. Адже щодня ми молимося саме про здоров’я! «Господи, здоров’я для мене – це все! Головне – не захворіти, головне – видужати!» Тобто головне для нас – не Христос, а щось інше.

А Ісусова молитва каже нам: «Ні! Христос – це усе».

Будь-яка проблема колись зникне. Усі проблеми приходять і йдуть, це так відносно, і те, що обтяжує тебе зараз, теж піде. А Ісус Христос буде завжди. І знаєте, що робить Ісусова молитва? Вона дає нам вірний орієнтир, вказуючи шлях туди, де істинний Початок усіх початків, де Сонце, уранішня зірка, де – Джерело життя. Розумієте?

Якщо це зрозуміти – що головним у нашому житті є Христос, а не ти, не я, не гроші, не все те, що зараз так займає наш розум, – знаєте, що станеться? Ми заспокоїмося. Заспокоїмося і видужаємо. Бо знаєте, звідки в нас усі проблеми? Хвороби, тривоги, стрес – знаєте, звідки все це? Від того, як ми любимо. У нас хвора, залежна любов.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)