В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

“Ісус, побачивши Матір і ученика, що тут стояв, якого любив, говорить до Матері Своєї: Жоно! Це – син Твій. Потім каже ученикові: це – Мати твоя! І з цього часу ученик взяв Її до себе ” (Ін. 19:26,27). І відтоді, від самого підніжжя Хреста Ісусового, рід людський, тобто кожен з нас, усиновлений Пресвятій Діві. Мати Божа стала Матір’ю Людською. Та, Чиє Серце прошите було людськими руками, прийняла в це поранене серце увесь біль і усю скорботу тих, хто його прошив, даючи нам приклад жалості і прощення, любові і жалісливої скорботи.

Настав день, і серце Пречистої Діви, серце, прошите кинджалами людських гріхів, зупинилося. Померла Мати Людська, як колись помер на Хресті Її Син і Її Бог. Але, як і тоді, Смерть, з усією її, здавалося б, всепереможною силою, не змогла здолати таку слабку, таку крихку Діву, у глибоких і чистих очах якої навіки відбилася печаль за весь рід людський. “Гріб і смерть” не утримали у своїх жадібних обіймах Мати Життя, і Той, Кому Вона дала життя, перевів Її, минаючи смерть, з буття тимчасового у Вічне Буття.

Так уперше в історії людського роду Народжена звичайними батьками, Та, Яка була плоть від плоті людської, всупереч законам природи, пошкодженої гріхом Адамовим, залишилася жити після того, як смерть закрила світлі Її очі. Так уперше і на землі, і на Небі смерть стала Успінням, тихим сном, яким спить праведна душа після понесених трудів дня.

Коли хоче Бог, відміняються закони пропащої природи; коли хоче Бог, світу стає явним, що Бог не творив смерті і що “Бог є світло, i немає в Ньому ніякої темряви” (1 Ін. 1:5). Коли хоче Бог, Мати залишається Дівою. Коли хоче Бог, та, що заснула вічним сном не залишає світ Своєю любов’ю, Своєю турботою, Своєю невсипущою тихою молитвою.

Смерть грішників люта, бо життя їх – постійний спротив волі Божій і правді Божій і безперервне утвердження своєї волі і своєї правди. Смерть Богородиці перетворилася в Успіння, бо все життя Пречистої Діви було молитовним і упокореним перебуванням перед Богом: “Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм“. Чи розстається Вона в дитинстві Своєму з престарілими батьками для того, щоб увійти до Святого Святих, чи слухає страшне благовістя архангела, чи чує слова старця Симеона, що ранять серце будь-якої матері: “Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і Тобі Самій душу пройме меч” (Лк. 2:34,35), чи стоїть біля Хреста Сина Свого – завжди і скрізь у серці Її одні слова, одна відповідь: “Нехай буде Мені за словом твоїм!” Ця добродушна, лагідна згода – не результат тонкого розрахунку, не наслідок складних висновків, а плід, принесений простою і нехитрою душею, народжений ніжним і довірливим серцем.

Не за могутність і владу, не за силу і непохитність, а за цю от простоту, довірливість і тиху лагідність ублажають усі роди Пресвяту Діву Богородицю чудовими словами молитовних співів, які сьогодні, подібно до колискових пісень, прославляють Її блаженне Успіння:

• Радуйся, за весь християнський світ перед Богом заступнице; радуйся, всіляких благ всеблага подателько.
• Радуйся, початку спасіння людей; радуйся, сповнення всіх благих бажань.
• Радуйся, обрадувана, в успінні Твоєму нас не залишаєш Ти. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Успіння Пресвятої Богородиці