У скорботі ми часто двоїмося. З одного боку, прибігаємо до Бога з благанням про допомогу і палко просимо Його позбавити нас від біди, що спіткала; і в цей час завжди відчуваємо духовну розраду і полегшення скорботи. Але, лише кінчилася наша молитва, як зараз же і до недозволенних засобів починаємо прибігати, щоб минути горе, і готові буваємо на обман і на хитрощі. І тут, звичайно, втрачаючи благодатну допомогу Божу, впадаємо в тяжку тугу, і занепокоєння, і скорботи наші посилюються. Звідси ми повинні поставити собі за неодмінне правило: коли прийде скорбота, то шукати полегшення від неї в молитві, а до недозволенних засобів не прибігати, бо вони віднімають від нас і ту розраду, яку ми здобули в молитві, і скорботу не полегшують, а посилюють.

Тому, щоб уникнути, на майбутнє, цих гірких і даремних сліз у печалях і скорботі, – залишайте шукати розраду в недозволенних і гріховних засобах, а найкраще, коли томлива скорбота обтяжуватиме душу вашу, цілком вдайтеся до Того, Хто печеться про нас незрівнянно більше, ніж ми самі. Побачте Бога вірою, наблизьтеся до Нього надією, обійміть Його любов’ю, і вас жодне горе не обурить, жодна нужда не обтяжить, жодна втрата не стурбує. Так, ми не тому в житті бідуємо, що біди нас оточують; а через те, що в них ми часто Бога забуваємо, забуваємо в Ньому одному шукати, і від Нього одного чекати розради. Амінь.

Пролог