Не буває так, що Бог не посилає допомогу

Будь-яку проблему можна розв’язати.

І один з варіантів рішення – просити молитов у тих, хто, ми знаємо, молиться і молитиметься про нас. Це допоможе нашій душі. Бо в житті існує безліч труднощів, і іноді здається, що земля йде з-під ніг. Як у хананеянки, яка просила Ісуса допомогти її дочці; як у тих, чиї діти хворі, або померли, або нездорові психічно, з відхиленнями, аутизмом, депресією – загалом, з безліччю проблем. І в якийсь момент, коли доходиш до межі, коли здається, що виходу немає, то кажеш: «Господи, як мені бути? Підкажи вірне рішення!»

І зараз я кажу, що рішення є завжди. Яке? Не скажу про кожен конкретний випадок (усі ми різні), але часто буває так, що рішення знаходиться зовсім не там, де спочатку уявлялося: його посилає Бог. І я бачив ситуації, коли людина, опиняючись буквально біля краю безодні, на самому дні, раптом знаходила вихід.

Не буває так, що Бог не посилає допомогу – нехай навіть в останню мить.

У момент трагедії, під час страждань ми забуваємо про це, і здається, що проблема велика і нерозв’язна.

Сьогодні я отримав листа від однієї дівчини (не знаю, звідки вона, але мені часто приходять листи від найрізноманітніших людей, про яких я потім молюся, просячи Бога вирішити їх проблеми, бо одній людині це неможливо зробити). Так от, ця дівчина написала, що божеволіє і плаче цілодобово безперервно – бо вже сім місяців не вживає ліки, які їй прописав лікар. Я відповів їй, що треба пити ці ліки. «Не хочу, – написала вона у відповідь. – Хочу, щоб Бог мені допоміг». – «Але Бог каже тобі приймати їх. Бог послав тобі лікаря. Не можна відмовлятися від допомоги, яку пропонує нам життя!» – відповів я.

Сам Господь багато разів казав людям: «Ідіть до священиків!»

Йдіть до лікарів, просіть їх про допомогу, вони можуть дати те, чого сам ти собі не даси.

І ще. Ця дівчина, що так переживає через свою проблему, не може собі уявити, що колись це мине. Ми, люди, взагалі схильні перебільшувати свої страждання. Тобто якщо зараз тебе щось мучить, то здається, що це триватиме ще років двадцять.

Ти перебільшуєш проблему, підносиш її до нескінченного степеня. Адже можна сказати так: «Сьогодні в мене є проблема. Добре. Але завтра її може вже не бути. А через роки я взагалі не розумітиму, чого я зараз так мучився».

А ми всі намагаємося розв’язати проблему без віри

Ми постійно тонемо. Так, буває, що не в склянці води, а дійсно у відкритому морі, але свої проблеми ми перебільшуємо дуже сильно. Адже найбільша проблема – у нас у голові: саме звідси все починається, адже проблема – це не проблема сама по собі, а те, як ми її сприймаємо, як сприймає наш розум. І от ці терзання – найсильніші, коли постійно перебільшуєш, думаєш і мучишся.

Коли сили вже на межі – тоді і відбувається диво. Як казала одна паралізована людина, – Бог не залишає. Часто проблема вирішується саме тоді, коли все вже якнайгірше. Тоді людина каже Богові: «Якщо Ти не можеш нічого тут зробити, знай: я не в змозі більше терпіти». І тоді неодмінно щось відбувається, щось змінюється. І передусім змінюється сама людина, починаючи інакше сприймати проблему – з радістю, оптимізмом, надією і вірою.

Щоб проблема вирішилася, треба передусім вірити: обов’язково станеться щось добре.

А коли немає надії, то нічого і не відбувається. Деякі люди просто «дають відбій» всякій надії, кажучи у відчаї і страху: «Ну, усе. Нічого доброго в житті точно не буде. Це кінець». Ці люди повірили в те, що нічого вже не зміниться ніколи. Але вірити в зміни – дуже важливо. Вірити в диво, у зцілення, у те, що наше життя – життя наших близьких, наших дітей – стане краще. Важливо, щоб у душі жила надія на краще.

Приміром, якщо звершуєш таїнство соборування – не підходь до цього формально, а вір, що тепер, після соборування, в душі людини обов’язково настануть зміни – як і в її організмі.

А ми всі намагаємося розв’язати проблему без віри.

Дуже важливо вірити, що ми гідні кращого

Що запитував Господь, перш ніж зробити чергове диво? «Віруєш?» Чи віруєш, що Я можу дати радість, зцілення, воскресити твою дитину?.. І коли людина відповідала: «Вірую!», відбувалося диво. Бо віра відкриває душу назустріч диву. Віра, довіра, готовність прийняти радість. Тут важливо і те, як нас виховували.

Більшість людей просто не вірять у те, що вони гідні і можуть бути щасливими.

У нашій підсвідомості радість і щастя неминуче пов’язані з покаранням. Тобто коли, здавалося б, є привід для великої радості, люди кажуть: «Ох, як би тепер чого поганого не вийшло! Недобре стільки сміятися! Як би потім не плакати! Сьогодні от сміємося, а завтра що буде?..»

Тобто ми просто не дозволяємо собі радіти – бо варто тільки зрадіти, неодмінно в тебе полетять тапки! І найстрашніше, що «тапки» ці ми вкладаємо в руку Божі. Так нас виховали. По суті, нам здається, що Сам Бог не хоче, щоб ми раділи. Що Він хоче бачити одні наші сльози, муки, терзання, самобичування і розгубленість. Можна подумати, що Богу подобається дивитися на наші муки – як деяким дітям подобається відривати крильця в комах і насаджувати їх на шпильку.

Але якщо жити з такими думками і настроєм, жодних змін на краще точно не станеться. Дуже важливо вірити, що ми гідні кращого і що Бог неодмінно пошле нам це для вирішення всіх проблем. Ми народилися не для сліз.

Плакати можна в якийсь момент – п’ять хвилин, п’ять днів. Але не все життя.

Поплач. Нехай душа примириться з Богом, нехай Господь простить тебе – посповідайся, причастися. Але не можна все життя плакати і скаржитися! Бо, причастившись, Кого ти прийняв у себе – Вічну Скорботу? Ні. Христос – це Радість. Це Рішення всіх твоїх проблем. Отже, треба це прийняти, треба повірити, що вихід є.

«Отче, я ніяк не можу одружитися! Напевно, так і не одружуюся». Ну, якщо ти сам у це повірив, то і не одружишся. Адже варіантів жодних! Але можна сказати: «Бог неодмінно допоможе! Я знаю, Він обов’язково підкаже, як бути! Чекатиму і сподіватимуся». Чекати і сподіватися.

Одній дівчині я так і сказав: «Вір, що твій єдиний десь є. Тобі вже тридцять – значить, він точно існує, просто ви доки не зустрілися. Нехай у серце оселиться мрія, надія, молитва. Адже що таке молитва? Хіба не прагнення до мрії? Коли я молюся за когось, то всіма силами душі бажаю, щоб людина отримала те, що я для неї прошу. Так і ти: уяви собі його – свого майбутнього чоловіка!» – «Але я не знаю, хто це!» – «Неважливо. Твоя душа знає, що ця людина готується до зустрічі з тобою, і зустріч станеться неодмінно».

Психологія очікування і надії – це ключ до практичного рішення проблеми там, де не чекаєш. І зрозуміло, ті, хто постійно скаржиться, ремствує і зневіряється, ніколи не зможуть вирішити своїх проблем, бо в наріканні і скаргах рішення не знайти.

Навіть коли Бог посилає таким людям якісь варіанти, вони все одно повертаються до своєї улюбленої тактики. Вирішуєш їм одну проблему, а вони: «Ну-у, а в мене ще от що». Вирішуєш і цю, а у відповідь: «Ну та, але все одно це не те, бо…» Це люди, які ніколи не бувають задоволені.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)