Настанова тим, хто ревнує про навернення грішників

Нерідко, браття, за останній час, від деяких з вас я чую такі слова: «От ти часто говориш нам, щоб ми ближніх наших учили добру; але що ж нам робити, коли вони нас не слухають? Та і не тільки не слухають, але і відповідають часто кепкуваннями і лайками. Чи можна учити злу людину?»

Вислухайте з увагою, що я на це скажу вам.

Господь Ісус Христос, посилаючи Апостолів на проповідь, між іншим, дав їм таку настанову: «Будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби» (Мф. 10:16). Ця настанова стосується і всіх нас, якщо бажаємо навернути грішника від помилкового шляху його. При поводженні з людьми духовно хворими потрібні обережність, терпіння, лагідність, духовна розсудливість. Як лікарі тілесні, коли визнають необхідним відняти у хворого заражений член, всіляко намагаються спочатку заспокоїти страждальника і відвернути його увагу від його рани і потім вже приступають до справи, так і лікар духовний, якщо бажає залікувати рани грішника, ніколи спочатку не має бути до нього строгим суддею і суворим викривачем його поганих вчинків. Інакше всяка бесіда поведе до взаємного незадоволення і користі жодної не принесе.

Одного разу братія монастиря, в якому св. Аммон був ігуменом, звинуватили перед ним в одному з найтяжчих гріхів одного брата і вимагали від Аммона, щоб він сам особисто переконався у винності ченця. Упевнений і без того в гріху обвинуваченого, але заразом розуміючи, що лагідністю і співчуттям найлегше навернути грішника до розкаяння і виправлення, Аммон за допомогою хитрості приховав від братії предмет, що викривав ченця, і, відпустивши тих, хто звинувачував, лагідно сказав грішникові: «Брате, потурбуйся про душу свою!» Зворушений надзвичайною поблажливістю Аммона, чернець розчулився душею, розкаявся від щирого серця у своєму гріху і з того часу почав провадити нове, благочестиве життя. Отже, лагідність, милосердя і поблажливість є найкращий і найкорисніший бальзам на рани гріховні.

Але цілком можливо, що і при всьому цьому вам нічого іншого не доведеться отримати від грішника, окрім неприємностей. Що ж? Чи слідує і тут приходити в зніяковіння? Ні. Всяке грубе слово, або навіть і образа дією, перенесені вами за ваше добро, складе вам подвиг, а подвиг в ім’я і за ім’я Христове ніколи не залишиться без нагороди. Чи за одну проповідь і поширення Євангелія Апостоли піднесені Богом більше за інших святих? Ні, а разом за те, що під час проповіді вони зазнали кепкування, лайки, перебування в темницях і рани. «Блаженні ви, – каже Спаситель, – коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи – Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах» (Мф. 5:11-12).

Нарешті, не слід бентежитися і тим, що от-де я бажаю людині добра, а мої слова ні до чого не ведуть. Добре, рятівне слово, сказане в ім’я Христове ближньому, ніколи не пропаде, а неодмінно, рано чи пізно, принесе плід свій. Чи можна чекати, що от нині б кинули ви сім’я житнє в землю, а завтра б воно виросло і дало вам плід свій? Звичайно, ні. Так точно і ваше добре слово. Сьогодні, покладемо, вас не послухав грішник. Але цілком можливо, що через декілька днів, або навіть тижнів, або місяців він згадає ваші слова, розчулиться ними і почне виправлення свого життя. Доброму, рятівному слову, сказаному з повним бажанням добра ближньому, завжди властива благодать Божа; а благодать Божа є така сила, яка усе рятівне може зробити і звичайно зробить. Амінь.