Одна із справ милості духовної полягає в тому, щоб навернути грішника від помилкового шляху його. Ця справа є справа велика і для нас рятівна. Апостол Яків каже: «Браття! Якщо хтось із вас відхилиться від істини і хтось наверне його, нехай той знає, що хто звернув грішника з облудної путі, спасе душу від смерти і покриє безліч гріхів» (Як. 5:19,20). Але, будучи великою в очах Божих і для нас рятівною, справа ця, на жаль, у багатьох з нас не досягає мети. Так багато, бачимо, беруться навертати грішників на шлях істини, але небагато навертають; багато хто береться учити їх добру, але небагато навчають; багато, нарешті, навіть усі сили свої кладуть, щоб відвернути заблукалих від гріха, але в дуже небагатьох випадках зусилля закінчуються успіхом. Чому ж так? Та через те, що багато хто починає цю справу не з того, з чого треба починати, ведуть не так, як слід вести, підходять до грішників не з того боку, з якого треба.

Для того, щоб справа навернення грішників стала рятівною для них і для нас корисною, необхідно спочатку тим, хто навертає, дізнатися про те, з чого слід починати це, як поводитися потім, і в якому положенні взагалі стати стосовно грішників. І поза сумнівом, що тільки тоді справа навернення останніх на шлях істини стане і для них рятівною, і для нас самих корисною. Але ви, звичайно, тут запитаєте: у кого ж вчитися треба, як учити грішників? Відповідаємо: у кого хочете: хочете в Господа Ісуса Христа, хочете в Святих Його.

От, наприклад, перший урок від Господа: «Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому: Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі; а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш? Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги. Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь. І знов, нахилившись додолу, писав на землі. Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині. Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив? Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши» (Ін. 8:3-11).

Отже, от вам, охочі навертати грішників від помилкового шляху, перший урок від Господа. І цей урок що ж вам показує? Показує передусім те, що, якщо бажаєте, щоб справа ваше стала корисною, необхідно поводитися вам з грішниками лагідно, милосердо і ласкаво; не роз’ятрювати їх рани гріховні, а зливати на них бальзам милосердя; не бути суворими викривачами їх гріховних вчинків, а дивитися на них, як на хворих духовно і стати стосовно них лікарями жалісливими.

Візьмемо тепер урок і у Святих. Вони про себе самих кажуть от що: «Дійсно ніхто так не ненавидить гріха, як Святі. Проте ж, вони при цьому не ненавидять грішників, не відганяють їх від себе, але співчутливі до них і учать їх і утішають. І як мудрий лікар, щоб зручніше зцілити хворобу, всіляко намагається раніше заспокоїти хворого і як рибалка, щоб не упустити рибу, яку спіймав на вудку, притягує її до себе з найбільшою обережністю, так і Святі довготерпінням і любов’ю намагаються виправити грішника, щоб досягти його виправлення, не відходять від нього, не докоряють йому, не гребують ним. І для того, щоб швидше привести його до любові Христової, стараються, щоб і від інших приховати його провину і іншим забороняють викривати його» (Пролог). Ну от вам урок і від Святих і, як бачите, і цей робить вам ті ж вказівки, як і наведений вище урок Господній.

Отже, повторюємо, якщо хочете, щоб справа навернення грішників на шлях істини була і для них корисною, і для вас рятівною, то передусім самі постарайтеся вивчити цю справу. Вивчення ж, як з наведених прикладів ви могли переконатися, має полягати в тому, щоб ви привчили себе звертатися до грішників не із словом викриття суворого, а в дусі лагідності Євангельської; щоб заздалегідь озброїлися терпінням; щоб плекали в душі своїй дух любові і співчуття до заблукалих; щоб пам’ятали, що ви не судді їх, а лікарі при них, і що, нарешті, лагідність, любов, милосердя і терпіння суть найкращі і ледь не єдині засоби, що можуть служити до спасіння грішників. Амінь.

Пролог