Притча про таланти (Мф. 25:14-30)

Звернемо увагу: погано розпорядився сріблом саме той з рабів, кому було дано найменше. Так і буває в житті: людина в один далеко не прекрасний для неї день усвідомлює, що вона цілком звичайна, нічим не видатна, позбавлена талантів у звичному для нас розумінні цього слова. Усвідомлює – і починає сумувати, бо Інтернет, телебачення і газети щодня і щогодини розповідають нам про яскраве життя нестандартних осіб – спортсменів, співаків, акторів. А вслід за смутком нерідко приходить озлоблення: ну і що ви тоді від мене хочете? Я нічого не знаю, нічого не вмію, я як усі, я не кращий за інших! Залиште мене в спокої і не чіпайте! Роблю, що вмію і як умію, – і досить!

Звичайно, усе це зовсім не так. Бо якби ми придивилися уважніше до своєї душі, до свого життя, а далі – звернули б увагу на наших ближніх, на різного роду зовнішні обставини, – ми б, по-перше, виявили, що вміємо не так вже і мало, а по-друге, зрозуміли б, що навіть наші дуже скромні здібності (у найширшому значенні цього слова) можуть послужити добру службу тим, хто нас оточує.

От, приміром, така прозаїчна професія як двірник. (Що таке робота двірника, автор знає з особистого досвіду). Хіба тут потрібні якісь таланти? Хіба можна тут принести істотну користь ближнім окрім своїх прямих обов’язків – підбирати недопалки, осколки, а взимку – зішкрібати сніг з тротуару? Думається, що відповідь тут позитивна. Двірник дарує людям чистоту. А якщо він робить свою справу чесно, старанно, якщо його робота супроводжується молитвою про себе, про людей, які живуть у цьому будинку, місті, країні, – тоді він дарує ближнім чистоту свого серця, тоді він приносить Богу дорогоцінний дар.

А от офісний працівник – рід занять у наш час, мабуть, ще більш прозаїчний. Які тут потрібні таланти? І як їх можна примножити? За службовим обов’язком клеркам доводиться спілкуватися з різними людьми, у колективі нерідко виникають конфліктні ситуації. Християнин на посаді білого комірця повинен уміти знаходити спільну мову з усіма, саме йому часом приходиться вирішувати суперечки і непорозуміння (частенько колеги чекають саме цього від свого віруючого співпрацівника). Якщо християнин, з Божою допомогою, успішно справляється з подібними завданнями, то досить часто він стає совістю свого підрозділу, його слово набуває ваги, з ним починають радитися, до нього починають пильніше придивлятися. І от вже підготовлений ґрунт для проповіді Благої Звістки (не словом лише, але передусім справою), і от вже свідомими членами Церкви стають – ні, не вся фірма, але, можливо, одна-дві людини. Але і це дорогоцінне в очах Божих.

А що сказати про лікаря, учителя, священика? У кожній з цих професій, цих служінь потрібні знання, потрібен професіоналізм. Але не менш важливе добре, співчутливе, а для християнина – і молитовне ставлення до людей: пацієнтів, учнів, парафіян. Можливо, ти і не корифей у своїй галузі, не захистив дисертацію, не добився чотирнадцятого розряду; але якщо ти вкладаєш душу у свою справу, якщо переживаєш за тих, хто приходить до тебе, клопочеш про них перед Богом, якщо ти бачиш у людині не засіб, а мету, – тоді ти примножуєш даний тобі Господом талант.

А якщо ти зовсім не працюєш, якщо ти – домогосподарка, мати трьох дітей? Але це, можливо, найважливіша робота, найблагодатніша праця: вигодовувати, виховувати Людину. Тут мобілізуються всі таланти, здібності, знання, уміння і навички. Тут – щохвилинний привід для молитви, тут – радість творчості, тут – усвідомлення своєї недосконалості і щире прагнення стати краще – не для себе, не заради власного марнославства, але заради своїх дітей, в яких, як і в кожній людині, – образ Божий. І, звичайно, батьки і матері, які народили (і які виховали!) трьох, чотирьох, п’ятьох дітей, примножили талант, даний їм Богом, – дар життя, дар творчості.

Але якщо Господь наділив тебе – дівчину, молоду жінку – неабиякою красою? У нашому світі все продається, і приваблива зовнішність – дуже швидкий товар. Але християнка не обертатиме Божий дар у ганебний метал. Вона постарається жити так, щоб кожен, хто побачив її “прославив Бога, Який створив таку красу”.

Двірники, клерки, учителі, лікарі, священики, судді, прокурори і офіцери, матері і батьки, діти і літні люди! Кожна людина поставлена Богом на певне служіння. І кожній людині Господь дає якісь здібності, можливості, засоби – засоби для служіння ближньому і для примноження дарів Творця. Тому не сумуватимемо, друзі, а працюватимемо з молитвою і вдячністю!

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 16 неділя після П’ятидесятниці