Ми часто, браття, гніваємося один на одного, а це недобре; бо в гніві ми і до безрозсудності вдаємося, і наносимо нерідко тяжкі рани серцю ближнього, і Бога гнівимо, і своєму здоров’ю шкодимо. Та хіба мало взагалі зла від гніву? Розкидаєш усе, розориш, а потім і радий би зібрати і налагодити, та вже пізно буває, оскільки те, що минуло, безповоротне! Тому ми повинні всіляко берегтися від гніву і посилено лагідності вчитися. А для цього, що повинні робити? Повинні частіше звертатися до Святих і в них вчитися від гніву відвикати і до лагідності звикати. Святі в цьому випадку, якщо за життя служили для всіх образом лагідності, завжди можуть дати нам уроки рятівні і по смерті. Тому до Святих і звернемося і візьмемо урок від вселенського учителя – св. Златоуста.

Урок же його наступний. «Гнів, – каже він, – таку властивість має, якщо людина його в собі не приборкує, то він все більше і більше посилюється, як і вогонь, що не заливається, все більше і більше розгорається. І навпаки, коли до вогню дров не підкладають, то він скоро згасає; так і гнів, коли його приборкують, скоро припиняється. Наслідки ж гніву можна порівняти з таким випадком: коли на море наступає буря, тоді мореплавці, щоб врятуватися, багато що викидають з кораблів; коли ж буря вщухає, тоді сильно шкодують про викинуте. Так буває і з гнівливим: коли гнів засліпить його розум, тоді людина не пам’ятає, що творить, і багато злих слів вимовляє. Коли ж гнів у такої людині вщухне, тоді вона тужить про злі слова, які вимовила, і шкодує про те, навіщо вона так гнівалася, і відчуває великий сором, і перед нею ясно повстає усе зло, яке вона в гніві накоїла. Тому гнів передусім робить шкоду самому гнівливому. Але, на жаль, мало хто звертає на це увагу, і багато людей на гнів і ворожнечу швидкі, а на примирення ледачі і постійно говорять: «Не я розпочав сварку цю, а тому той, хто почав її, той хай і підкориться». Але навіщо так? Нехай не ти розпочав, але все-таки при цьому тобі треба наперед підкоритися, щоб отримати нагороду від Бога. І якщо ближній твій поклав початок злу, то ти поклади початок добру. У хворих немає сили прийти до лікарів, і тому лікарі ходять до них, а не вони до лікарів. Так і ти вчини з братом твоїм, одержимим гнівною хворобою, і своїм підкоренням зціли його виразку гріховну. Так каже і Господь: «Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу» (Мф. 5:39).

Що ж ми можемо узяти для себе з цього слова Златоуста? По-перше, те, що повинні гнів приборкувати в собі на самому початку, що і легше зробити, і корисніше. Не підкидай дров у вогонь, він скоро згасне: приборкуй гнів на самому початку, і він сам собою скоро вщухне. По-друге, повинні приборкувати гнів і тому, що наслідки його, як чули, шкодять передусім самому гнівливому, і сам він перш за всіх розкаюється і шкодує про скоєне в гніві, але більшою частиною вже пізно. Жаліють корабельники про викинуте в бурю, але повернути викинуте в море не можуть. По-третє, нарешті, учать слова Златоуста і тому, щоб не лише самим не гніватися, але і гнівливих приводити до примирення. Не хворі ходять до лікарів, а лікарі до них. Якщо ближній твій поклав початок злу, так ти поклади початок добру. Чи бачите ж тепер, скільки і один Святий міг дати нам корисних застережень відносно гніву і скільки добрих уроків відносно лагідності! А що сказати ще про інших незліченних Святих? О, браття, читайте частіше житіє і повчання їх і в них ви знайдете зразки доброти і прекрасні приклади лагідності і перемоги над гнівом і виправлення гнівливих і правила упокорювання і самі, нарешті, кращі уроки відносно того взагалі, як перемагати благим зле. Так, у цьому випадку, кращих учителів ні в кому, як у Святих, не знайти нам. Амінь.

Пролог