Тиха скотина

Прочитав в Інтернеті цікавий вираз: “Краще бути доброю людиною, що лається матом, ніж тихою вихованою скотиною”.

І під ним – купа схвалень. Схвалюємо, ніби, все так і є. А от мені думається, що не все і не так. Передусім тому, що в самих формулюваннях тут немає жодної визначеності. Якщо прибрати емоційне забарвлення фрази (яка, власне, і викликає схвалення в публіки), то виявиться, що сенсу в ній просто немає. Бо не існує чітких критеріїв, які б дозволяли застосувати її до реального життя. Ні, звичайно ж, тих, “хто лається матом” виявити зовсім нескладно. Дещо важче побачити “тихих і вихованих” якраз унаслідок їх тихої і вихованої поведінки. Проте це теж цілком здійсниме завдання. А от з’ясувати, хто з них скотина, а хто добра людина вже навряд чи вийде.

Здається, саме це визначення – “добра людина” – розмита абстракція, яку кожен визначає в міру своїх уявлень про добро і зло. Втім, про “тиху виховану скотину” можна сказати рівно те ж саме.

Річ у тім, що подібні оцінки людини є лише віддзеркаленням нашого емоційного сприйняття і припускають, що саме наші емоції є мірилом істинності наших суджень про добро і зло. Простіше кажучи, сподобалася мені людина, значить – добра, хоча і матом лається, не сподобалася – скотина, нехай навіть тричі вихована і тиха.

Є таке поняття – готентотська етика, по назві африканських племен, де дослідники цю саму етику виявили. Сенс її зводиться до наступного принципу: якщо корову вкрали в мене – це погано; якщо корову вкрав я – це добре. Думаю, у визначеннях “добра людина” і “тиха скотина” навряд чи вийде знайти якусь етику, окрім цієї самої – дикунської, що оцінює людину за моїм миттєвим до неї ставленням.

Але що ж каже на цю тему етика християнська? Відповідь буде несподіваною. Річ у тім, що в християнстві взагалі немає такого поняття “Добра людина”. У жодній з 27 книг Нового Завіту це словосполучення не зустрічається. Причина цьому проста і парадоксальна: людина в християнстві не дорівнює власним вчинкам і якостям, вона як би виведена за їх контекст. Інакше кажучи, той, хто чинить добре не названий в Євангелії – добрим. Так само як і той, хто скоює погані вчинки не визначається як – поганий. Захочеш назвати когось добрим, тут же згадується: “Всі згрішили і позбавлені слави Божої” (Рим. 3:23). Захочеш обізвати когось тихою скотиною, відразу спадає на думку: “Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його” (Рим. 14:4).

Є людина – образ Божий. І є її гріхи. Усе, що є в людині доброго – відблиск Божественної краси, властивої їй як створеній за образом Божим. Усе що є в ній погане – гріховний бруд, яким вона завалила в собі цю красу. Але навіть найлютіший грішник не здатен знищити її в собі остаточно, і залишається здатним до покаяння, поки живий. Точно так, як і найбільший праведник не застрахований від падіння в гріх. А що дивно за все – Бог любить грішників анітрохи не менше, ніж праведників, бажаючи, щоб усі люди врятувалися. От і спробуй, визначити – хто тут добрий, а хто скотина?

Проте, що таке гріх у християнстві пояснюється дуже дохідливо і однозначно. Наприклад, матірна лайка – це гріх, без усіляких сумнівів.

Тому, повертаючись до наведеної фрази про добру людину, що лається матом, і про тиху виховану скотину, я все ж вважаю за краще орієнтуватися на те, що очевидно для всіх – я не лаятимуся матом, і постараюся в міру своїх можливостей бути тихим і вихованим. Про інше ж нехай судить Господь.

Автор: Олександр Ткаченко