Скрипка, конячка і олов’яні солдатики

Одна моя знайома, вже літня жінка, розповідала, як у дитинстві мріяла грати на скрипці. І попросила маму віддати її вчитися в музичну школу. Але мама визнала таке бажання дитячими дурощами. До того ж, це додаткові витрати.

– Ох, Сашко, як же мене тоді це образило. Життя вже вважай, прожила, а мені досі шкода. Ні-ні, та й спадають думки – купи вона мені тоді цю скрипку, може, усе в мене інакше б склалося.

Недорога скрипка для занять у ту пору коштувала карбованців п’ятнадцять. Навчання в музикалці – півтора карбованця на місяць.

Цю історію я згадав нещодавно, прочитавши дитячі спогади відомого письменника. На ялинку бабуся подарувала йому зошит у красивій саф’яновій палітурці. І сказала, що тепер він може записувати туди все, що здасться йому розумним і хорошим. А йому було тоді вісім років. І йому дуже хотілося отримати в подарунок олов’яних солдатиків. Так хотілося, що вони снилися йому ночами. І от – Різдво, ялинка, традиційне дитяче очікування дива…

Ніяк не можу зрозуміти – ну чого б було не подарувати тоді восьмирічному хлопчикові на додаток до красивого зошита ще й олов’яних солдатиків? Адже копійчана витрата, дрібниця. А ще дідусь йому в цей зошит перший запис зробив, як доповнення до подарунка: “Якщо хочеш щастя, не думай про позбавлення. Вчися обходитися без зайвого”. Це – восьмирічному хлопчикові, який мріяв, що йому на свято подарують солдатиків.

Потім письменник усе своє доросле життя шукав виправдання цьому дивному подарунку. І навіть знайшов його, і описав детально. У тому сенсі, що в його житті було багато позбавлень, і що з часом він зрозумів усю мудрість дідового девізу. Ось цей текст я і читав. Розумні і правильні міркування, так. Але… лише міркування. А от у тому місці, де він згадує про свою дитячу образу, про сльози свої тодішні – там відчувається біль, що так і не зажив.

І мені думається, що зовсім не солдатики були зайвими в тій ситуації, а як раз цей самий – красивий зошит із закликом вимірювати щастя умінням відмовлятися від зайвого. Просто не за віком припало тоді це благе побажання. Років через п’ять-шість хоч би. Самообмеження – блага річ у тому випадку, коли людина забажала щось і могла це отримати. Але, потім подумавши, вирішила, що це щось для неї зараз – зайве, і відмовилася від нього. Власне, до такого самообмеження і закликає нас Господь через слова апостола Павла: “Усе мені дозволено, та не все корисне; все мені дозволено‚ та ніщо не повинне володіти мною” (1Кор. 6:12). А от у ситуації, коли ти хочеш солдатиків, а тобі замість них дають зошит з порадою обходитися без зайвого… Якось це вже дуже сильно нагадує дію “на виріст”.

Ще один випадок подібного роду. Антоній Сурожський розповідав, як один чоловік на довгі роки відпав від Бога. Коли він був маленьким, йому дуже сподобалася в магазинній вітрині іграшкова конячка. Він попросив її купити, але мама йому відмовила. І тоді цей хлопчик став… красти гроші з кружки сліпого жебрака на паперті. Щоб накопичити собі на конячку. А потім раптом відчув, що більше не може в церкві стояти перед Богом, тому що Бог знає про його крадіжку. Став під час служби ховатися в далекі кути храму. І коли старший брат-студент, який набрався в університеті атеїстичних ідей, почав розповідати йому, що Бога немає, хлопчик зітхнув з полегшенням і до літнього віку вважав себе атеїстом.

Звичайно ж, потурати абсолютно всім дитячим капризам – інша крайність, і нічого доброго з цього не вийде. Але все таки, думаю, уміння вчасно і до місця дати дитині те, про що вона просить – таке ж педагогічне мистецтво, як і вміння обмежувати її запити там, де вони некорисні.

Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь? І коли попросить риби, подала б йому змію?” (Мф. 7:9,10) – каже Ісус, про здатність до добра навіть у занепалого людства там, де треба потурбуватися про дітей. І мені здається, що тут йдеться не про одні лише продукти харчування. Але ще й про скрипку, і про копійчаних олов’яних солдатиків. Такі, здавалося б, непотрібні дрібниці іноді бувають не менш важливі, ніж хліб і риба. Просто треба навчитися відчувати ті моменти, коли дитині в жодному разі не можна в них відмовляти. Хоч би для того, щоб не залишалися в їхньому житті неприємні спогади про те, що батьки вирішили заощадити п’ятнадцять карбованців на дешевій скрипці для занять у музичній школі.

Автор: Олександр Ткаченко