Для того, щоб ми частіше пам’ятали, що вітчизна наша на небесах є, і менше прив’язувалися до земного, щоб привчилися до упокорювання, щоб гідним чином приготувалися до Царства Небесного, нам визначено йти в Царство Небесне шляхом скорботним. «У світі зазнаєте скорботи» (Ін. 16:33), – учить нас Ісус Христос. «Та й усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3:12), – каже апостол Павло.

Але щоб шлях скорботний мав ціну в очах Божих, необхідно, щоб він пройдений був з терпінням. А де ми візьмемо його? По-перше, у прикладі Господа Ісуса Христа. Народився Він в убогому вертепі і покладений був не в колиску, а в ясла. Негайно після народження шукали убити Його, і Він мав тікати в чужу, далеку країну. Усе життя Він не мав, де голову прихилити. За незліченні благодіяння платили Йому одним злом. Глузували з Нього, ганьбили, лихословили, били, плювали в обличчя і, нарешті, розіпнули між лиходіями. Частіше уявлятимемо Його пройнятого скорботою за гріхи наші до глибини душі, вкритого ранами, пригніченого наругою, розіпнутого, усіма залишеного, і все це за наші гріхи, – і тоді ми, побачивши всю нікчемність нашої скорботи порівняно із скорботою Спасителя, менше сумуватимемо і слабшатимемо в них, і нам легшими здаватимуться скорботи.

Другий урок терпіння ми можемо узяти від святих угодників. «Інші ж замучені були, – каже апостол Павло, – не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресіння; інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі» (Євр. 11:35-38). І все це вони переносили з радістю! «Нині я радію в стражданнях моїх», – писав той же Апостол (Кол. 1:24). «Вони ж, – сказано про Апостолів після того, як їх били в Синедріоні, – пішли з синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Ісуса сподобилися зазнати безчестя» (Діян. 5:41). Знову, порівнюючи свою скорботу із скорботою святих, побачимо, що наші терня – троянди і що наші страждання в жодному випадку не можуть порівнятися із стражданнями їх. А через це легкодухість наша зникне, нарікання замовкне і в нас народиться дух мужності і терпіння.

Нарешті, третє підбадьорення до терпіння ми можемо знайти в думці, що всі скорботи віку цього тимчасові, що вони заміняться радощами нескінченними, і що буде час, коли Господь назавжди витре всі сльози з наших очей (Одкр. 7:17). Будемо ж пам’ятати, якщо з Христом постраждаємо в нинішньому житті, то з Ним і прославимося в майбутньому. «Істинно, істинно кажу вам, – каже Він, – ви будете плакати і ридати, а світ зрадіє; ви печальні будете, та печаль ваша за радість буде» (Ін. 16:20). «Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16:22). Амінь.

Пролог