Люди, в яких звичка до того чи іншого гріха перетворилася в пристрасть, завжди думають лише про одне – як би скоріше скоїти свій гріх. Застереження ближніх для них нічого не означають. Але оскільки всьому буває кінець, то, звичайно, буває кінець і їх беззаконним діянням. І цей кінець настає часто ще за життя їх, і притому найжалюгідніший. Розкаюються вони тоді, але пізно.

Браття! Чи не зустрічається щось подібне і між нами? О, дуже часто! Так, кажуть розпусному: кинь свій гріх! Не слухає, ну, дивишся, і стане труна труною. І тоді почне говорити: навіщо я так жив? Кажуть п’яниці: залиш своє пияцтво! Ні; ну, і побачиш, як сімейство пустив по світу і сам став стогнати і трястися. І він потім теж каже: не пити б мені, цього б не було. Кажуть злодієві: не кради! не слухає; ну, дивишся, попався і зробили калікою на все життя. І цей нарікає на себе: не красти б мені, був би цілий.

Але все це ще нічого порівняно з тим, що чекає подібних людей, якщо вони не розкаються, по смерті. Ставши на суд Божий, дійсно вони скажуть горам: «Упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас!» (Лк. 23:30). Але на жаль! Це тим більше вже буде пізно. Врятуй же нас, Господи, ставати після цього на шлях нечестя! Він – слизький, страшний і неминуче веде тих, що ходять ним, у пагубу. Амінь.

Пролог