Пам’ятаєте фразу Достоєвського: “Тут диявол з Богом бореться, а поле битви – людські серця?”

Зрозуміло, що ця фраза – лише алегорія великого письменника, покликана підкреслити духовну значущість людини. Насправді говорити про боротьбу диявола проти Бога не доводиться: занадто вже непорівнянні величини вони є. Бог – Творець всього світу, зокрема – і ангелів, одним з яких за природою своєю є диявол. І диявол – один з ангелів, що до невпізнання перекрутив своє єство непокорою Богові. Це навіть не моська проти слона, це куди більш суттєва різниця у вагових категоріях. Творіння не в змозі боротися зі своїм Творцем, і яке справжнє співвідношення сил у такій боротьбі дуже наочно описано в Євангелії, коли занепалі ангели побачивши утіленого Бога, тут же починали скиглити, що Він прийшов мучити їх завчасно, і принижено просили не посилати їх у безодню.

Диявол не може боротися з Богом, бо в такій боротьбі він із самого спочатку приречений на поразку. Та все ж слова Федора Михайловича Достоєвського, незважаючи на своє явне перебільшення, описують цілком реальний феномен внутрішнього життя людини, коли наше серце дійсно виявляється предметом протистояння духовних сил. От тільки боротьба тут передбачається опосередкована, коли з кожної із сторін діють істоти однієї природи.

Св. Григорій Ниський казав: “Коли єство наше впало в гріх, наше падіння Бог не залишив Своїм Промислом, але на допомогу кожному приставляє певного Ангела, але з протилежного боку, розтлитель єства ухитряється на те ж за допомогою певного лукавого і злотворного демона, який би шкодив людині. Людина ж, знаходячись між Ангелом і демоном, сама робить одного сильнішим за другого, вільною волею вибираючи учителя з двох. Добрий Ангел указує помислам блага чеснот, а інший показує речові задоволення, від яких немає жодної надії на благо”

От чесно скажу, коли прочитав це, якось ніяково стало. Те, що Бог нас завжди бачить – зрозуміло, і не дуже страшно, хоча вимагає певної відповідальності. Адже Він добрий, Бог. Якщо і не так чого по дрібниці – простить слабкій людині. І ангел-хранитель теж не образить, ну, може відійде в крайньому випадку, поки я побешкетую тут дещо. Ніби нічого страшного. Але от той факт, що в мене, виявляється, є демон, персонально до мене приставлений від диявола… Тут вже не розслабишся. Жити, достовірно знаючи, що за тобою, нехай невидимо, але невідступно і постійно крадеться демон, який періодично підказує тобі усілякі гидоти, щоб тебе погубити. Тут бешкетувати вже якось зовсім не хочеться. Коли знаєш, що за тебе борються з одного боку – світлий ангел, а з другого – така от погань, і кожною думкою, словом, вчинком ти неминуче допомагаєш або одному, або другому.

Мимоволі хочеться стати краще. Хоч би із почуття самозбереження.

Автор: Олександр Ткаченко

Репліки