Стається, що в деяких і з найбільших грішників бувають хвилини глибокого розкаяння; і в ці хвилини вони, не знаходячи в самих собі джерела розради, поспішають до ближніх, передають їм скорботу про гріхи свої і просять навчити: що їм робити? Як врятуватися? і т. п. Браття! Якби до когось з вас прийшла подібна людина і стала просити у вас допомоги, як би ви вчинили з нею? Не знаю, але тільки взагалі зауважити потрібно, що в багатьох прийнято – тих, хто затаврований ім’ям великих грішників, або зовсім гнати, або вже читати їм такі настанови, після яких, іншим разом, вони вже і самі до нас ні ногою. А чинити так не слід. Мені здається, ми набагато б зменшили кількість цих великих грішників, якщо б поводилися з ними лагідно і поблажливо і зливали на рани їх бальзам милосердя.

Тому, не із словом викриття суворого, а в дусі лагідності Євангельської будемо поводитися з такими грішниками, що каються. Щоб пересадити дерево з поганого ґрунту в добрий, не виривають його даремно з поганого ґрунту, а викопують з найбільшою обережністю, інакше і зовсім його занапастити можна. Так точно і з грішником, що кається, як з деревом, що гине, але яке ще ожити може, щоб зручніше пересадити його в сад Христовий, ми повинні поводитися лагідно і обережно. Амінь.

Пролог