Що таке покаяння?

– Простіть мене!

– Прощаю. Знову і знову прощаю.

– Ну гаразд. Тоді я з легким серцем йду робити все те ж саме.

Але вибач: ти для цього просиш вибачення? Тобі просто хочеться переконатися в тому, що Бог любить тебе – і потім з легким серцем йти грішити далі. Значить, ти доки так і не розумієш, про що ми тут говоримо. Доки ти продовжуєш спати міцним сном. І якщо, відчуваючи любов Христову, ти розслабляєшся, заколисуєш себе і займаєшся самодогоджанням (а самодогоджання в духовному житті надзвичайно небезпечне!), то жодних змін на краще взагалі бути не може.

Ти просто знайшов собі алібі

Одна людина якось сказала мені: «Я ходжу до священика, з яким у мене повне взаєморозуміння». Але що таке взаєморозуміння? Це досить широке поняття. Якщо духівник тебе розуміє, відчуває, – це добре. Усім хочеться такого спілкування з духівником, коли є душевна близькість і однодумність. Тоді чудово, жодних проблем.

Але якщо в твоєму уявленні взаєморозуміння – це коли тебе ніхто не сварить, а навпаки: «Нічого страшного, дитя моє, жодного гріха тут немає!» – то це неправильно.

І ти сам прекрасно все тут розумієш. Навіть якщо всі священики на світі зберуться і скажуть тобі, що це не гріх, серце все одно підкаже істину. Ти просто знайшов собі алібі, знайшов поблажливого і «зручного» священика, який тебе балує, але тобі це не допомагає.

Коли я кажу про любов Божу, то не маю на увазі нічого подібного. Я маю на увазі простоту і природність. Не якесь чудовисько, яке примушує тебе тремтіти від жаху, а Джерело благотворної допомоги, що сприяє духовному зростанню.

«Про горнє помишляйте, а не про земне» (Кол. 3:2). «Змінюйтесь оновленням вашого розуму» (Рим. 12:2). Іншими словами, наш розум потребує оновлення, щоб нам стати новими людьми.

«Давнє минуло, тепер усе нове» (2 Кор. 5:17).

Настав час змінитися! І коли це відбувається – значить, наш зв’язок з Богом наповнений благодаттю, сильний і плідний.

Необхідно бути спокійною і при цьому не інертною людиною; з одного боку, без комплексів, без бажання пригнічувати, нав’язуючи свою волю, а з іншого – зростати духовно.

Іншими словами, якщо людина цього року так само гнівається, як і в минулому; якщо цього року так само свариться, як і в минулому; якщо так же краде і обманює, і при цьому в Церкві їй комфортно, – це насторожує.

Ну і не роби нічого, якщо не хочеш

Неможливо по-справжньому відчувати Христа і при цьому не виправлятися. Людина неодмінно ставатиме кращою – причому «автоматично». Хоч якісь зміни, але вони є – поза всяким сумнівом.

Важливо, щоб твоїм подвигом керувала любов до Христа; щоб зусилля, які ти вживаєш, ґрунтувалися на любові, а не на егоїстичній думці, що тепер ти маєш повне право на спасіння.

Що б ти не робив, Господь рятує тебе не за твої подвиги, а просто так – дарма, безкоштовно. Абсолютно безкоштовно! «Навіщо тоді трудитися? Навіщо усе це робити, якщо я і так врятуюся?»

Ну і не роби нічого, якщо не хочеш. Хіба тебе хтось примушує? Ні, ти робиш усе це з любові, з вдячності і радості. «Нехай я теж зроблю щось для Тебе, Господи, – кажеш ти. – Нехай я теж прийму участь, докладу якісь зусилля».

Наведу такий приклад. Пам’ятаєш, одного разу ти прислав мені з Кіпру книгу? І написав на конверті: «Для священика, який веде бесіди на радіо». Чому ти так зробив? «Я люблю тебе, отче!» – скажеш у відповідь. Знаю, що любиш. Але навіть якщо б ти нічого мені не подарував, то все одно любив би мене, вірно? Хіба не так? «Так, але мені хотілося зробити тобі приємне». Ну, от і відповідь.

Так і в іншому. Наприклад, коли хочеш порадувати дружину, показати, як ти її любиш, то даруєш їй букет квітів або ще щось. І це не означає, що без подарунків ти не любиш свою дружину – просто такий жест, вчинок зайвий раз підтверджує твої почуття.

От що я маю на увазі.

Господь мовчить, бо знає: ще не час

Деякі люди кажуть: «Я люблю Бога, але по неділях не можу встати на Літургію». Яка ж це любов? Бог тебе любить, і свого часу Він тобі це показав. Коли? Коли розіпнувся на Голгофі. За тебе. Бог каже тобі: «Дитя Моє, Я люблю тебе до смерті! А ти любиш Мене?» – «Так, я люблю Тебе». – «Тоді де ж ти? Коли Я приношу Себе в жертву на Літургії, коли на святому престолі – Моє Тіло, Моя Кров, – ти розумієш, що Я там?» – запитує Христос. – «Так, розумію». – «І що?» – «Ну, я не можу прийти, бо хочу поспати».

Зараз усе це кажу я, не Господь. Господь мовчить, бо знає: ще не час. Але якщо ти розумієш, що Літургія звершується над Його Тілом і Кров’ю, і при цьому кажеш: «Мені все одно, я хочу спати, я дуже втомився. Ви все правильно кажете, отче, але в мене своє життя…» – що ж, у такому разі залишається тільки побажати тобі всього доброго і попрощатися. Як один мій друг, афонський старець, каже, коли бачить, що подальша розмова даремна: «Ну що ж, усього доброго! До побачення. Нам один одного не зрозуміти».

Значить, для цієї людини ще не настав час зрозуміти, яку неймовірну жертву приніс Господь.

Дуже важливо відчувати під час Літургії Христа. І якщо я відчуваю це, то знаходжуся в храмі не формально, не для того, щоб рік був вдалим, і не тому, що я грек за національністю і живу тут, у нашій прекрасній Греції, де всі традиційно православні.

До речі, якщо говорити про традицію, то спочатку в нас було і язичництво, і чаклунство, і безліч інших гріхів, але свого часу ми відкинули все погане. Отже традиція тут – умовне поняття. Якщо під традицією мається на увазі щось гріховне, треба відмовитися від цієї традиції. Ми чинимо так чи інакше не тому, що це традиція, благочестивий звичай, а тому, що наші вчинки несуть певний сенс і зміст.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)