Давайте визнаємо свої помилки

Ми повинні зрозуміти, що не є ідеальними батьками, і тому в нас не може бути ідеальних дітей. Адже ми самі не такі, якими нам слід було б бути. Ми не такі, якими б хотів бачити нас Бог. Нам потрібне покаяння. Потрібне розуміння того, що дуже часто ми помиляємося і багато що бачимо не так, як воно є насправді. І єдиний тут вихід – змінити своє життя і образ думок. Усі ми повинні це зрозуміти. Ознака зрілості – визнавати свої помилки, розуміти, у чому ти неправий, і не вважати себе ідеальним. Ти не ідеальний!

Нехай діти поки що підуть ненадовго в іншу кімнату. Зараз я хочу звернутися до батьків і сказати те, що стосується саме вас. Давайте визнаємо свої помилки! Давайте скажемо Господові: «Я згрішив!» І попросимо Його про допомогу. Старець Паїсій казав, що діти багато в чому – копія своїх батьків. Тобто якби ти був таким, яким хоче бачити тебе Бог, із самого дитинства, а не з цієї миті, коли тобі вже сорок-п’ятдесят, то і діти до цього часу узяли б від тебе багато доброго і не були б такими, як зараз.

Деякі батьки приходять у Церкву в зрілому віці. Тут вони змінюються, вчаться любити і прощати, але при цьому їх діти сформувалися в іншій обстановці. Вони росли в сучасному, світському суспільстві, і ростили їх батьки з відповідним світоглядом!

А зараз раптом у батьків усе змінилося, встало на свої місця, і вони починають активно поширювати свій новий спосіб життя на дітей. Ні, ніхто нікуди не запізнився.

У Церкві людина завжди може змінитися, тут завжди є надія на краще, на зміни, але в зрілому віці це вже не так легко. Тому не будемо такими претензійними. Давайте визнаємо, що і в нашому житті було безліч помилок. Як сказала мені одна дуже духовна людина, яку Господь сподобив навернутися, покаятися і зв’язати подальше життя з Церквою: «Скільки я грішив, отче! Не можу забути».

От і ми не забуватимемо слова з 50-го псалму: «Беззаконня моє я знаю, і гріх мій повсякчас переді мною». Помилки, здійснені в минулому, знаходять віддзеркалення в сьогоднішньому сімейному житті, і ми продовжуємо за них розплачуватися. Звичайно, Бог бере участь у нашій боротьбі і допомагає нам, але саме так можна пояснити, чому в сім’ї проблеми. Відповідь проста: ти сам не такий, яким маєш бути; чи такий, але з недавнього часу, а «механізм» вже встиг зламатися.

Отже, усі ми здійснюємо помилки. І якщо визнати це, то легко можна зрозуміти: не слід бути такими безкомпромісними батьками, упевненими у своїй правоті. Не треба думати, що наші виховні методи вірні на сто відсотків.

Закрийте очі і згадайте, як готувалися до її народження

А зараз я попрошу вас, сімейних людей, дещо зробити.

Закрийте на хвилинку очі і перенесіться подумки в той час, коли ви тільки готувалися одружитися. Коли ви тільки уявляли собі, що вас чекає. Коли ви казали собі: «Через кілька днів моє весілля! Через кілька днів у мене з’явиться своя сім’я!» Згадали? І як складали список гостей, робили запрошення на весілля, обговорювали ресторан, меню, улаштовували житло. А потім – як готувалися до народження першої дитини.

Пам’ятайте, з яким нетерпінням ви чекали її появи на світ? Стільки планів, стільки очікувань. «У мене буде сім’я. Будуть діти. Я б хотів трьох або чотирьох – ну, загалом, скільки Бог дасть». І от, ви одружилися. Перші дні після весілля. Ви отримуєте фотографії з урочистості і починаєте згадувати: «А от мій дядько! От мій товариш, з яким ми служили в армії! А от тітка – вона приїхала з села і подарувала такий чудовий подарунок!» Загалом, початок покладений. І стільки радості, хвилювань, і так хочеться жити!

Час непомітно біжить, мрії йдуть, і – от вона, реальність. Сон проходить і частенько змінюється кошмаром. Жахливі витрати, хвороби, проблеми – і от воно, відчуття повної безвиході. Буває, наприклад, що і дитяча давно готова, у ній підмітають, витирають пил, а довгожданого малюка усе немає і немає – і от подружжя починає турбуватися: «У чому ж справа? Що не так?»

Настає повсякденність – реальність, що спускає з хмар на землю. Казковий сон зникає, з’являється безліч проблем – часто абсолютно непередбачених. І починаєш думати: «Як я дійшов до такого? Адже усе так прекрасно починалося! Були мрії, було блаженство. Куди подівся увесь мед медового місяця? Де та солодкість, те блаженство? Чому зараз – одна гіркота, тривога і біль? Чому зараз стільки проблем? Як ми дійшли до цього?»

У св. Іоанна Златоуста є слова якраз на цю тему. Річ у тім, що Господь використовує тут таємний прийом, особливий секретний метод, що допомагає людям створити сім’ю. Знаєш, у чому цей секрет? Послухай.

Якби із самого початку Бог сказав нам, що чекає на нас на життєвому шляху, на тому шляху, який ми собі обираємо, і особливо – на шляху сімейного життя; якби Він показав нам, через що нам належить пройти – ніхто б не наважився вплутатися в таку небезпечну пригоду.

Так-так, ця пригода дійсно може вважатися небезпечною. При тому, що шлюб часто асоціюється з надійним притулком, тихою гаванню – надійність тут постійно чергується з небезпеками. І гавань – а шлюб дійсно можна називати гаванню – зовсім не тиха, а вирує хвилями. Саме тому, каже нам святитель Іоанн, коли людина тільки починає сімейне життя, Господь посилає їй таке блаженство і стільки сил, що жодні перешкоди не можуть її зупинити.

Це дуже часто можна побачити на практиці. Наприклад, син знайомить матір зі своєю обраницею, яку любить, на якій хоче одружитися, а мати каже: «Синку, ця дівчина – не для тебе! Хіба ти не бачиш, скільки в неї недоліків? Це ж усім очевидно! Вона постійно базікає!» А син у відповідь: «Що ви таке говорите? Це не недолік, це талант! Вона не базікає, а просто вільно підтримує розмову, вона товариська, у неї дар – спілкуватися з людьми! У неї талант!»

Коли людина тільки готується одружитися, то на все, що інші вважають недоліками, вона дивиться позитивно. Чому? Бо зараз вона літає хмарами любові. Починається нове життя, голова кругом йде від радості і блаженства, і усе навколо бачиться в найкращому світлі. Не помічаєш ні недоліків, ні проблем.

Тому буває, що майбутнє подружжя доходить навіть до конфлікту з батьками, не слухаючи жодних порад і роблячи вибір, виходячи зі своїх почуттів і упевненості в обранцеві. І не треба звинувачувати тут молодих людей. Не треба звинувачувати їх, засуджуючи їх вибір і вчинки, бо і ми, дорослі, мудрі люди були такими ж на початку свого шляху. Майже усі.

Життя примушує розмінювати великі купюри

Коли починаєш на ентузіазмі, у тебе багато сил. Ти прагнеш до мети, стараєшся. І ця спрямованість дуже допомагає запустити механізм сім’ї, поставити потяг на рейки, дати йому рушити.

Проте з часом ентузіазм починає згасати: з’являються проблеми, випробування, труднощі – з’являються неодмінно, у будь-якому випадку. Спочатку одне, потім інше – і от вже ти, сімейна людина, повинен якось по-новому розподіляти той ентузіазм, що був спочатку. Величезне, потужне почуття повинне наповнити повсякденне життя, з його дрібницями і проблемами, які з’являться. Цю неймовірну силу, яка була на початку вашого шляху, треба тепер матеріалізувати, тобто з енергії перетворити… у матерію.

Життя примушує розмінювати великі купюри. Примушує проявляти любов, що по самі вінця наповнювала серце, у повсякденному житті.

От чому на початку шляху завжди багато сил, ентузіазму і запаморочливих почуттів. Якби всього цього не було, як потім люди справлялися б із сімейними труднощами?

Я сам, тільки прийнявши сан, переживав величезну радість. Думаю, так буває у всіх священиків на початку шляху: вони повні ентузіазму, ревних прагнень. І Господь дає все це для того, щоб потім священик знайшов у собі сили витримати наступні випробування.

Пам’ятаєш, як апостол Павло уперше побачив Христа? У сліпучому світлі. І завдяки цьому він почав проповідувати Христа з такою радістю, таким завзяттям, що не зупинявся ні перед чим. Згодом, проте, Господь відкриває Павлу, що йому належить багато постраждати, пройти тяжкі випробування. І апостол, що почав шлях з дивного одкровення Божественної любові, виявляється готовим до наступних труднощів.

Чи візьмемо, приміром, людину, що прийняла чернечий постриг. Перший час вона живе в постійній радості, оточена Божою благодаттю, ревно трудиться. Але поступово приходять спокуси – різні випробування і труднощі.

Скрізь так. Це – секрет життя. Спочатку ти немов ладан у коробочці – пахнеш усіма ароматами, але під кришкою. Завжди лежати в коробочці ладан не буде, та і сам по собі аромат виділяється недовго. Ладан кладуть у кадило поряд з розжареною вуглинкою, щоб пахощі поширилися навколо і були як можна сильніше.

Так і в сімейному житті. Людина починає обурюватися: «Господи, Ти це усе спеціально влаштував, щоб посміятися наді мною? Захотів познущатися, тому і вселив мені ідею створити сім’ю? Тепер розумію, що мене чекає! Адже все тільки починається, я ще і півжиття не прожив! Ти з нами так граєш, Господи? Граєш нашими проблемами. Раніше все було таким спокійним, поки я не вплутався в цю муку! А тепер ні хвилини спокою».

Коли мене висвятили, одна знайома підійшла до мене і сказала:

– Як же я тобі заздрю! Тепер твоє життя буде таким спокійним! Жодних обов’язків, жодних турбот і проблем – не те, що в мене. Молодець!

– Значить, – відповів я, – якби можна було повернутися на двадцять п’ять років назад, коли ви були молоденькою дівчиною, ви не стали б виходити заміж?

– Не стала б! – відповіла знайома. – Зрозуміло, ні! У жодному разі! Я б вчинила так само, як і ти.

– Помиляєтеся. Горе мені, якщо я вибрав шлях священства для того, щоб зробити своє життя легким і приємним. Горе мені, якщо я не одружився з метою уникнути проблем і випробувань. І горе вам, якщо ви свого часу думали, що, створивши сім’ю, забезпечите собі легке і спокійне життя. Знаєте, що відповідає Бог на такі думки, коли людина починає запитувати: «Ну чому?.. »? – «Тому що, дитя Моє, у душі кожної людини – і сімейної, і безшлюбної, і ченця, і місіонера, – Я хочу накреслити зображення Животворчого Хреста. У кожній душі – своїм способом. Адже Хрест – це воскресіння. Не буває іншого шляху до спасіння, неможливо ніяк інакше наблизитися до Бога. Ти врятуєшся через хрест – хрест шлюбу, хрест сану, хрест шлюбу і сану одночасно, якщо йдеться про «біле» духовенство, хрест проповіді…

Що б ти не робив, куди б не відправився, як би не ховався від хреста, його не уникнути. Хрест – це шлях до спасіння.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)

Чи готові ми виховувати святих?