Слово Боже заповідає нам іноді мати роздуми, скорботні для нас. Наприклад, Господь каже: «Наверніться до Мене всім серцем своїм у посту, плачу і риданні» (Іоїл. 2:12). Чи премудрий син Сирахів учить: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій» (7:39). Для чого ж слово Боже заповідає нам мати такі скорботні роздуми то про гріхи, то про смерть? А для того, браття, заповідає, щоб ми цими скорботними роздумами в цьому житті врятувалися ними від вічної скорботи в житті майбутньому. Цю істину самі ми перед вами розкривати не будемо, а нехай розкриє і доведе вам її вселенський учитель св. Золотоуст. Послухайте його.

«Увійдемо, – каже він, – улюблені, у свою совість, роздумуватимемо про свої гріхи і засудимо себе, щоб не бути засудженими на суді Божому. О, як страшний цей суд. Як грізне місце, де вогненна річка тече! От з’являються Ангели, чертог для грішників зачиняється, грішники йдуть у піч вогненну. Що якби таємний гріх когось з нас був відкритий перед усім народом, чи не побажала б така людина, щоб земля перед нею розверзлася і поглинула б її? А що буде на страшному суді Божому, коли наші гріхи перед усію вселеною промайнуть і відкриються, на тому великому позорищі, перед усіма, що знали і не знали нас?… Скажіть же мені, які ми тоді будемо, коли зв’язані, із скреготом зубним викинуті в геєну вогненну? Але в такому роздумі є для нас щось добре, бо коли уявимо собі майбутнє: позбавлення царства небесного, хворобу, геєну, вічні узи, пітьму зовнішню, черва невсипущого, скрегіт зубів, скорботу, вогненну річку, піч незгасиму, – тоді, уявивши собі все це, ми неправедно зібране багатство залишимо, піклуватимемося про багатство нетлінне, уникнемо вічного суду і майбутніх благ сподобимося… Того заради і повинні ми тужити тут, щоб через це потім повіки веселитися. А якщо тут не тужитимемо, то в майбутньому віці чекає нас скорбота. І навіщо ми тут не хочемо скорботними бути, щоб через тутешню скорботу опочивати там вічно? Благаю вас, стогнатимемо і нарікатимемо нині, щоб нам потім інакше не розкаятися. Плач у нинішньому віці є для нас добрий і корисний, а плач у майбутньому віці залишиться безплідним. Правда, і тут є тимчасові веселощі, проте за ними слідує нескінченна скорбота. Піддамося ж скорботі, улюблені, поки є час».

Отже, правду ми сказали, що слово Боже заповідає нам тут скорботні роздуми для того, щоб ми через них врятувалися в житті майбутньому. Чи чуєте, що каже св. Золотоуст? «Повинні ми тужити тут, щоб через це потім повіки веселитися». Звідси ясно, що в Бога все премудро влаштовано і усе служить для нашого спасіння і для нашого блаженства. І плач потрібен, і скорботні роздуми корисні. Не будемо ж залишати останніх. Роздумуватимемо про суд, про смерть і про вічні муки грішників, будемо, усвідомлюючи свої гріхи, засмучуватися про них перед Господом, і із скрушним серцем і сподіванням на безмежну доброту Христа Спасителя благати і просити Його, нехай залишить нам гріхи наші, нехай покриє провину нашу Своїми безмежними заслугами, нехай пошле нам благодать Свою, і керує нас нею до спасіння. Амінь.

Пролог