Коли вороги і наклепники наші починають ганьбити нас між людьми, пускати злу славу про нас і знеславлювати ім’я наше, тоді ми, звичайно, засмучуємося, стаємо малодушними і кажемо: «Тепер пропав я: тепер усі мене вважатимуть за злу людину і зневажатимуть мене». Але, так міркуючи, ми помиляємося. Чуючи злі слова про себе, ми завжди повинні уявляти собі, що є над нами Бог всевидющий і правосудний, що Він не попустить ворогам нашим восторжествувати над нами і що зло, яке вони роблять нам, завжди готовий обернути і оберне нам на благо.

Іоанн Золотоустий (347-407 рр)

Коли св. Іоанн Золотоустий став патріархом, тоді він звернув особливу увагу на благоустрій у клірі церковному і добрих з його кліру заохочував і утверджував у добрі, а злих карав і викривав. Внаслідок цього він дуже був улюблений добрими і ненависний злими. Останні, що погано жили, особливо не любили святого за те, що він беззаконні справи їх виводив назовні і через них деяких з них відлучав і від Церкви. І от ці злі клірики, з помсти, стали поширювати про патріарха в народі злу чутку і ганьбили того, який гідний був одних похвал. Іоанн знав про наклеп на нього, але як віднісся до нього? Він не звертав на нього жодної уваги, надавши усе суду Божому. Що ж вийшло з цього? Вийшло те, що, чим більше ганьбили Іоанна вороги його, тим більше добра слава про нього розросталася. До наклепу він був славний лише у своїй вітчизні, а після наклепу він прославився і в інших далеких країнах, і багато хто з цих країн приходив у Царьград для того, щоб бачити його і насолодитися слуханням його високого вчення.

Отже, браття, чуючи це в той час, коли вороги наші ганьбитимуть нас, ми повинні не горювати про те, що добра слава наша пропала, не бути малодушними, а саме уявляти собі, що є над нами Бог всевидющий і правосудний, усе надати за прикладом св. Золотоуста суду Його, і тоді все буде гаразд. Це підтверджує нам і св. цар і пророк Давид, коли каже: «Вони наче меч нагострили язик свій і, мов стріли, кидають слова образи, щоб таємно стріляти в неповинного; стріляють в нього несподівано і не бояться. Вони утвердились у злому намірі, змовляються поставити таємно сітку і кажуть: хто їх побачить? Вони вигадують всіляку неправду, вишукують, розслідують, заглядають аж до глибини серця. Але уразить їх Бог стрілою. Несподівано стріла Божа вдарить їх. Вони покарають себе своїми ж словами». (Пс. 63:4-9). Так, пам’ятайте, браття, що зло злом і залишиться, і в безодню зла спаде, а добро завжди добром залишиться, і сугуба милість Божа з обмовленими, але безневинними, завжди перебуватиме. Амінь.

Пролог