Трапляється, браття, що іноді, збираючись уранці в церкву на богослужіння або просто на молитву, ми відчуваємо якийсь пригноблений стан духу, невдоволення всім оточуючим, а іноді навіть і безпричинну злість на ближнього. І потрап нам у цей час назустріч хтось із знайомих нами, ми іноді, без жодного приводу з його боку, ображаємо і печалимо його. Це недобре. Гнів, злість, в якому б вигляді не проявлялися з нашого боку, завжди гидкі Богові і завжди позбавляють нас Його благовоління.

Будемо ж, браття, ми уважними до себе, коли йдемо або просто помолитися, або на службу в церкву Божу. Пам’ятайте, ворог нашого спасіння неухильно стежить за нами. Чому ж це в звичайний час ми більшою мірою спокійні, а як йти до церкви, тут у нас і піднімається і безглуздий гнів на ближнього, і смуток, і невдоволення якісь так і гнітять нас? Усе це підступи диявольські. І будемо ж тому обачні і уважні до себе… Щоб зберегти в душі на шляху до церкви мир, спокій і благоговіння, будемо думати про те, що в церкві ми отримуємо найбільші блага. «У церкві, – каже св. Златоуст, – ті, що радіють, продовжують свою радість; у церкві скорботним розрада, у церкві пригніченим відпочинок, у церкві струдженим заспокоєння. Бо сказано: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф. 11:28). Що бажаніше цих слів, що солодше цього заклику? На бенкет кличе тебе Господь, коли кличе тебе до церкви, запрошує до заспокоєння від трудів, дає відпочинок від прикрощів, полегшує тягар гріхів, лікує скорботу душевну задоволенням, печаль радощами. Яка невимовна дбайливість! Яке небесне запрошення!». Такі і подібні роздуми, без сумніву, заспокійливо подіють на нашу душу, нададуть їй благодать Божу, а з нею, без сумніву, затвердять у душі мир і заспокоєння, такі необхідні для душі в години її найближчого спілкування з Господом. Амінь.

Пролог