Порушникам постів
Нинішні світолюбці і тілоугодники проти жодної з постанов Церковних так не повстають, як проти постанови про пости. «До чого пости?» – кричать вони. «Без поживної їжі і здоров’я втрачається, і розум потьмарюється, і молитися ми не можемо, і дратуємося від них і т. п». Кричать так вони, і виходить, на їх думку, неначе піст дійсно є зло і в порушенні його немає нічого поганого, навіть порушувати його потрібно. Але насправді вони сильно помиляються; бо піст не лише не шкодить здоров’ю, але поправляє його; не лише не потьмарює розум, але прояснює його.
Коли Навуходоносор, цар Вавилонський, відводив юдеїв у полон у Вавилон, то надумав узяти для виховання при своєму дворі кілька дітей з кращих сімейств єврейських. Між цими дітьми були дванадцятирічний отрок Даниїл і три його товариші: Ананія, Мисаїл та Азарія. Отримуючи щедру, але заборонену законом Мойсеєвим їжу з царського столу, вони не захотіли осквернятися нею і просили поставленого над ними наглядача, щоб він давав їм в їжу лише овочі і воду. Наглядач спочатку в проханні їм відмовив, сказавши: «Боюся я господаря мого, царя, який сам призначив вам їжу і питво; якщо він побачить обличчя ваші худішими, ніж у отроків, однолітків ваших, то ви зробите голову мою винною перед царем». На це Даниїл відповідав: «Зроби дослід над рабами твоїми протягом десяти днів; нехай дають нам у їжу овочі і воду для пиття; і потім нехай з’являться перед тобою обличчя наші й обличчя тих отроків, які годуються царською їжею, і потім зроби з рабами твоїми, як побачиш». Наглядач погодився, і що ж? «Після закінчення ж десяти днів обличчя їх виявилися красивішими, і тілом вони були повніші за усіх тих отроків, які харчувалися царськими стравами» (Дан. 1:15). Це було до Різдва Христового.
Звернемося до часів новозавітних. Макарій Александрійський у Великій Піст куштував один раз на тиждень і прожив сто років. Св. Симеон стовпник у Великий Піст нічого не куштував і прожив сто три роки. Преподобний Анфим теж Великий піст проводив без їжі і прожив сто десять років. А деякі жили і ще довше, наприклад Павло Фівейський – сто тринадцять, а Аліпій стовпник – сто вісімнадцять років. Ясно, значить, що піст не лише не шкодить здоров’ю, але і зміцнює його.
Що ж до думки, ніби від посту розум потьмарюється, то вона ще неґрунтовніша за першу. Згадані Даниїл і його товариші тримали піст три роки і в цей час вчилися. Чи уменшився розум їх? «І дарував Бог чотирьом цим отрокам знання і розуміння всякої книги і мудрости» (Дан. 1:17). І коли після закінчення терміну виховання вони приведені були до царя, то бесідував з ними цар: «І з усіх отроків не знайшлося подібних до Даниїла, Ананії, Мисаїла й Азарії, і стали вони служити перед царем. І в усякій справі мудрого розуміння, про що не запитував їх цар, він знаходив їх у десять разів вище за всіх тайновідців і волхвів, які були в усьому царстві його» (19,20). Перейдемо тепер знову до часів новозавітних. Макарій Єгипетський, великий пісник, зовсім не був вчений; між тим твори його відрізняються глибоким пізнанням богослов’я, душі людської і природи видимої. Антоній Великий вчився тільки по книзі природи і осоромив гордовитих своєю ученістю філософів. Апостоли, теж люди не учені, але мали звичай накладати на себе піст перед виходом на проповідь, не раз також осоромлювали мудрих світу цього і підкорили Христу цілі народи і царства. А Сам Він, нарешті? І Він також, вступаючи в громадське служіння, постив сорок днів і ночей.
Нічого після цього поширюватися в доказах про користь посту і в спростуваннях аргументів стосовно шкоди його. Ласолюбів, мабуть, не переконаєш нічим. Істинні ж послідовники Христові, що розпинають плоть свою з пристрастями і похіттю, залишаться, слід думати, вірними статутам Церкви і без доказів, і яких би то не було представлень користі посту не потребують.
Будемо, браття, наслідувати останніх і тікатимемо суєтної мудрості перших. Хай і насправді тіло наше від посту ослабне. Що за діло? Християнин не про повноту і красу тіла повинен піклуватися, а про оновлення і прикрасу душі; а вона і оновлюється, і зміцнюється тільки тоді, коли тіло підпорядкуємо їй. «Якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється» (2Кор. 4:16). Амінь.