Особливо останнім часом дуже багато, частково через користь, частково через неуцтво, частково по духовній гордості беруться за учительство церковне, і плоди звідси виходять дуже гіркі. Такі, непокликані учителі, більшою частиною догмати віри спотворюють, слово Боже тлумачать безглуздо, житія святих перекручують до невпізнання і через егоїзм, смертельно згрішивши самі, залучають у смертні гріхи і інших. Що сказати таким? От що: перш ніж учити інших, нехай вони послухають про те, чи всякий з нас може бути учителем і чи всякий своїм вченням може приносити користь іншим.

Слово церковне свідчить: добрі слова від доброго серця виходять; а в кого серце нечисте, той і учити правильно не може, і від слів його слід тікати, бо вони шкідливі, якщо не мають благодаті Св. Духа… Хто не прийняв від Бога дару учительного, той нехай мовчить і не вивергає слів дозвільних, щоб не отримати засудження від Бога.

З цих слів повчання церковного ясно, що не кожен з нас може бути учителем інших і не кожен з нас покликаний на учительство церковне. І адже це, браття, суща правда. Подивіться на самовільних учителів – неуків, яких нині так багато стало в народу. Що ви побачите? Побачите зухвалий обман, спокусу, користь, знущання з людей простих, бідних, безпорадних. Приходить, наприклад, до такого бідна, нещасна жінка, яка знемогла під тягарем хвороби. Самозванець-учитель починає ледь не ламати кістки її, нашіптує їй абсолютно безумні слова, і в цьому все: і лікування, і вчення, і розрада. Починається в такого учителя проповідь. Тут знову і перекручування Писань, і безглузді слова, і ганьба на церкву і духовенство і при цьому ще і вигуки і биття себе в груди і інші, часто недозволенні і спокусливі рухи тіла. Який же це учитель і наставник? Ні, це лише псевдовчитель і мучитель духовний.

Тікайте, браття, таких і самі ніколи не називайтесь учителями, бо один у всіх нас Учитель Христос. А ви, неправильні учителі, убійтеся страшного суду Божого і киньте своє духовне святотатство. Інакше ж не забувайте, що суд для таких «давно готовий‚ i загибель їхня не дрімає». (2Пет. 2:3). Амінь.

Пролог