Хто такий для нас, що називається, у масовій свідомості, Микола Чудотворець? Усі ми знаємо тропар: «Зразок віри, приклад тихости, учитель стримання…», але все таки перше слово, що застосовується в нас з вами до святителя Миколая, – милість. Він, кажемо ми, милує…

Гаманця три золота подав. Безневинних від страти врятував. Моряків уберіг від бурі. І що? Такий вселенський добрий дідусь?..

Ну, добрий, звичайно, так, хто сперечається. Злих святих взагалі не буває.

І милує, звичайно. Тільки що воно таке – милість?..

Милість – давно і широко поширене поняття, що трактується в нашій культурі. Про милість ми з вами, ну або багато з нас, зазвичай (щоб не написати «автоматично») заводимо мову, ледве чуємо про те чи інше покарання для тих, кого ми вважали за краще б оголосити невинними (як часто, до речі – саме нас, рідних!..). Справжньої милості, правду кажучи, сильно в нашому житті не вистачає, вона річ рідкісна (хто прочитає сказане мною до кінця, можливо, зміркує, чому…)

Кожне століття і кожне покоління християнської цивілізації створює свої нюанси, свої акценти на тому, кого вважати гідним милості (список «викликів віку цього» очевидний, кожен може його скласти сам). Під проявом християнської милості ми, у круговерті нашого суєтного сучасного життя, розуміємо передусім – милість до явних грішників, до тих, хто явно винен у порушенні того і цього.

Цікаво в цьому аспекті, до речі, що ті, кого, судячи з житія, рятував Микола Чудотворець, грішниками якраз і не були: три нещасні дочки бідняка готувалися стати повіями не тому, що були розбещені і одержимі сексом з першим зустрічним, а тому, що батько і нужда примушували; ті, від кого святитель відвів меч, були засуджені безневинно; ні в чому не провинилися і нещасні моряки, що потерпали в морі.

Звичайно, мало хто з нас тут же не згадає слів з Євангелія: «Милости хочу, а не жертви!» Хороші слова і правильні, Самим Христом сказані. Як легко і звично ми з вами їх цитуємо з приводу і без!..

Уявіть Христа, Який сів за стіл з депутатами і бізнесменами

Давайте подивимося на них ближче?

От розповідає нам євангеліст Матфей, сам один з учасників описуваного: «Проходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним. І коли Ісус возлежав у домі, прийшло багато митарів і грішників і возлежали з Ним і з учениками Його. Побачивши те, фарисеї сказали ученикам Його: чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками? Ісус же, почувши це, сказав їм: не здорові потребують лікаря, а недужі, підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9:9-13).

Не з бідними бомжами під огорожею Ісус об’їдки збирав, як сентиментально іноді здається нам у цьому випадку, зовсім ні. Він їв за одним столом з досить впливовими світу цього – із збирачами податків. Із ворогами ізраїльського народу.

З колекторами, один з яких учора, можливо, за борги викинув на вулицю твою стареньку тітку і відібрав у неї квартиру. Їв за досить багато накритим, як можна припустити, столом.

Обмивання ніг Ісуса грішницею, Джеймс Тіссо

Яке ставлення до таких людей було в більшості юдеїв? Та зрозуміле яке. Уявіть Христа, який на очах у пенсіонерів сів за стіл з депутатами і бізнесменами, що обдерли до нитки населення. І от цим пенсіонерам, які справедливо і зі сльозами образи нарікають Йому, Христос і цитує слова зі книги пророка Осії: «Бо Я милости хочу, а не жертви, і Боговідання більше, ніж всепалення» (Ос. 6:6).

Не ваших ритуалів, а вас самих

Чому – «не жертви»? Не правильної поведінки вашої, навіть – релігійно правильної, каже Бог (як – так, так, сто разів так! – Я ж вам і заповідав, але не в тому річ!..)

А – милості. А звідки росте коріння цієї «милості»? З простого людського співчуття, з «гуманізму» тільки, або – з ще якихось важливіших глибин?

Прочитаємо увесь цей шостий розділ з пророка Осії:

«У скорботі своїй вони з раннього ранку будуть шукати Мене і говорити: “ходімо і повернемося до Господа! бо Він уразив – і Він зцілить нас, поразив – і перев’яже наші рани; оживить нас через два дні, на третій день підніме нас, і ми будемо жити перед лицем Його. Отже, пізнаємо, будемо прагнути пізнати Господа; як ранкова зоря – явлення Його, і Він прийде до нас, як дощ, як пізній дощ зросить землю”. Що зроблю тобі, Єфреме? що зроблю тобі, Іудо? благочестя ваше, як ранковий туман і як роса, яка швидко зникає.

Тому Я уражав через пророків і бив їх словами вуст Моїх, і суд Мій, як світло, що сходить. Бо Я милости хочу, а не жертви, і Боговідання більше, ніж всепалення. Вони ж, подібно до Адама, порушили завіт і там зрадили Мене. Галаад – місто нечестивців, заплямоване кров’ю. Як розбійники підстерігають людину, так збіговисько священиків убиває на шляху в Сихем і робить мерзоти. У домі Ізраїля Я бачу жахливе; там блудодіяння в Єфрема, осквернився Ізраїль. І тобі, Іудо, призначені жнива, коли Я поверну полон народу Мого».

Ох, грізні слова (та в пророків вони найчастіші – усі такі, на те і пророки!)… Звернені – до вірних, до «правильних», до «своїх».

Поганець ти взагалі, улюблений Мій Ізраїлю, каже Господь. Але Я тебе люблю і хочу вірити, що після Моїх покарань до Мене ж і прийдеш, і щось у тебе в голові нарешті проясниться, і от тоді і помиримося.

І квінтесенція слів Божих: «Боговідання хочу, а не жертвопринесення. Не ваших ритуалів, а вас самих».

Те ж повторює правовірним юдеям і Христос, сідаючи за стіл не з цілком прийнятними традицією «вдовою і сиротою» (хоча Він бував і з ними, як ми знаємо), а з явними нечестивцями-митарями (і ця ситуація ще більше «ламає шаблон», створює у фарисеїв «когнітивний дисонанс» і висікає живу іскру істини): узнайте Бога ближче, будьте з Ним по-справжньому, а не номінально, і зрозумієте, як, що і чому Я роблю.

Майте Його дух у собі і зрозумієте, що таке справжня милість і чому ось ці грішники – ви тоді дізнаєтеся і побачите і їх по-справжньому, без шор і упереджень – цілком можуть виявитися на шляху в Царство Боже попереду всіх, зовні цілком собі «кошерних».

Не філантропією вимірюється святість

Для чого я це усе кажу? Зовсім не для того, щоб якось принизити значення милості, звичайно. А для того, щоб звернути увагу на простий і непривабливий факт, що існує серед нас скрізь і поруч: наскільки легко, дешево, бездумно ми, особливо – церковні, іноді до цього поняття милості ставимося. Наскільки ми самі нічим іноді не ризикуємо, закликаючи «милість до пропащих». Наскільки самі часом абсолютно цієї милості не маємо, коли ситуація закликає, щоб милість зробив не Бог і не Його святий, а самі і особисто ми.

Принести жертву Богові, як зробити затверджений традиційний релігійний обряд, так навіть і відірвати від себе краще і віддати Богові («Богові – ще згоден! Але – цьому?!!».) – куди простіше, легше, душевно комфортніше, ніж зробити милість явному нечестивцеві, грішникові, ворогові.

І ще от для чого. У тропарі святителю Миколая (я знаю, що це загальний «святительський» тропар, але все таки), взагалі, немає слова «милість», у нашому нинішньому гуманістично-сентиментальному розумінні. Головне, що сталося зі святителем Миколою і за що ми співаємо йому хвалу: тебе, отче, зразком віри і прикладом тихості, а також учителем стриманості, зробив не стільки ти сам, скільки таким явив тебе людям – Сам Бог.

Головна суть служіння святителя Миколая – пізнати Бога Живого і налагодити зв’язок з Ним і своєї пастви, дати відчути Бога і усім жителям Мир Лікійських, і жебракам і можновладцям, і тим морякам, і тим врятованим від страти.

Не гуманізмом і «трьома гаманцями золота» (хоча і вони потрібні, звичайно), не філантропією в першу чергу вимірюється святість – а живим життям з Богом, як Він є.

Думаю, саме про це і варто в першу чергу просити святителя Миколая: допоможи мені навчитися знати Бога так, як пізнав ти!

А просити «трьох гаманців»… Що ж, можна просити і їх, адже, як сказано, «що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра» (Рим. 8:28).

Не варто тільки бачити у святителеві Миколаї виключно доброго дідуся, який тільки і знає, що знаходити втрачені нами речі, дорогу без навігатора або втрачене здоров’я. Тим більше бачити його як світського Санта-Клауса.

Хоча навіть Санта-Клаус, і той за традицією запитує: «Ну, діти, а як ви поводилися впродовж року?»

Автор: священик Сергій Круглов

Усе по темі: Святителя Миколая