Гнів на самого себе

Яке все-таки дивне поняття – сором. Скільки разів чув це слово в дитинстві, подумати страшно. У школі, наприклад, ледь щось станеться, і відразу ж: “Як тобі не соромно?” Чи вже в ствердній формі: “Тобі має бути соромно”. Або навіть так: “Соромся, так не поводяться”. А мені от, чомусь було зовсім не соромно. Та і чого там було соромливого, якщо розібратися? Ну, забув спортивну форму на урок фізкультури. Чи змінне взуття. Ну, там, вірш не вивчив, не підстригся вчасно, на перерві з друзями коридорами бігав. От, по суті, і весь “кримінал”. Але учителі, мабуть, цілком щиро вважали, що соромитися тут є чого. І наполегливо зверталися до мого почуття сорому, скорботно стулюючи при цьому губи, і роблячи строгі очі. Наївні були люди, їх право. Неначе почуття сорому можна розбудити в людині шаблонними фразами, та ще сказаними мимохідь!

Що ж таке взагалі цей самий сором? З усіх відомих мені визначень найбільш сподобалися два. Це слова архімандрита Платона (Ігумнова), який визначив сором, як “страх втрати пошану в очах тих, перед ким людина втратила свою гідність”. І фраза Федора Михайловича Достоєвського, який вважав, що “сором – це гнів на самого себе”.

І те, і друге, на мій погляд, вірні. Але є одне важливе уточнення, без якого ці визначення важко звести воєдино. Достоєвський говорить про внутрішнє переживання сорому, про його психологічну складову. Архімандрит Платон – про зовнішні причини цього переживання. Але ж є ще таке поняття, як хибний сором. Причому, у різних груп людей критерії його будуть найрізноманітніші. Для нудистів, приміром, хибним соромом буде небажання людини оголюватися в людному місці. А для християнина – соромитися сповідувати свої гріхи.

Як тут об’єктивно розібрати, де сором істинний, а де – хибний?

Думаю, для християнина тут є лише один надійний шлях: боятися зганьбити себе не перед людьми, а перед Богом. Бо людей багато, і поняття про гідність у них дуже різні. А Бог один. І Він усіх бачить. Тут вже не сховаєшся і не обдуриш самого себе високомудрими поясненнями власної мерзенності. Напевно, істинний сором це і є страх Божий, і гнів на себе самого за скоєний гріх.

Автор: Олександр Ткаченко