Христос знайде тебе – що б ти не робив

Христос неодмінно знайде тебе, що б ти не робив. Не віриш у Христа? Навіть якщо так, але при цьому твої наміри – благі, попроси  Його прийти до тебе. І Він прийде. Попроси Його про це. Скажи: «Господи, я чув, що Ти є. Чув, але відчути Тебе я не можу, я не вірю в Тебе. Але хочу, щоб Ти прийшов до мене. Я не можу, а Ти можеш, Ти повинен! Хіба я можу пізнати Тебе? Хіба мій обмежений розум може осягнути безмежного Бога? Хіба може моя душа відчути Христа, Який вище за всі наші думки і вчинки?»

Перший крок назустріч спочатку зробив Бог. Він першим полюбив нас. Але для того, щоб і зараз зробити цей крок, Йому треба знайти місце в нашій душі.

Треба, щоб душа шукала, переслідувала Його, навіть сумнівалася. Тільки так можна набути Бога.

Переслідуйте Його. Він навмисно віддаляється від нас, щоб ми ще сильніше прагнули до Нього, ще більше хотіли відшукати Його. А Він віддаляється – бо прагнення до Нього має бути не статичним, а динамічним. Бог – Особа. І Він навмисно уникає легкого шляху – бо ми звикли, що нам усе легко дається, звикли до зручностей, звикли звертатися до Нього, перебуваючи в гріху. І Бог віддаляється в таких випадках.

Достатньо одного злого помислу, як учить св. Силуан, щоб прогнати від себе Христа; однієї поганої думки, одного почуття – ревнощів, або ненависті, або неприязні, презирства, косого погляду. Одного з цього «списку» достатньо, щоб відштовхнути від себе Христа. Але якщо ти по-справжньому, щиро бажаєш набути Його, Він знайде тебе. Навіть якщо при цьому сумніваєшся, помиляєшся, коливаєшся, навіть якщо іноді втрачаєш віру – настане момент, коли Він прийде до тебе.

І коли ти побачиш Христа, коли в тебе з’явиться свій особистий досвід, коли відчуєш дотик Божий так, як якби до тебе доторкнулася інша людина, – тоді зрозумієш, що це не обман. Ти сам у цьому переконаєшся, твоя душа переконається, переконається остаточно. І в тебе з’явиться те, що називають благим бажанням, коли людина всім серцем починає шукати Христа і дійсно починає Його бачити – по-справжньому, так, як Він Сам хоче наблизитися до тебе.

Я не знаю, який шлях Господь вибирає в кожному окремому випадку, але безумовно, враження буде настільки сильним, що після цього ніщо вже не зможе похитати твою віру, що б хто тобі не говорив. Ти не слухатимеш жодних аргументів, думок. Це як у закоханого подружжя: якщо хтось сторонній почне одному з них наговорювати на іншого, його навіть не стануть слухати: закохані живуть в іншій реальності, живуть один одним, і їх любов і щастя такі великі, що немає жодного діла до чужої думки. Так і ти скажеш у відповідь на всякі «розумні» аргументи: «Я не розумію вас, не розумію ваших аргументів. І сперечатися з вами не буду. Якщо вас не переконує моя радість, моє щасливе обличчя, то я, у свою чергу, навіть не намагатимуся. Самі зрозумієте, коли захочете».

Але, звичайно, побачити Христа, пізнати, відчути Його можна тільки через ставлення до інших людей. Неможливо обійти свого ближнього на шляху до Бога. Дуже важливо, як ми ставимося до інших. Тобто якщо в тебе з людьми добрі стосунки, тебе люблять, з тобою спілкуються, ти до всіх ставишся з упокорюванням і поблажливістю, без гніву, різкості і роздратування, то в такому разі і правда відкриваєш Христу дорогу в твоє життя. Тому апостол Іоанн Богослов і каже у своєму соборному посланні, що неможливо любити Бога і при цьому ненавидіти брата свого, який поруч, який – твій ближній. Адже Бог далі, ніж ближні. Бога ми навіть не бачимо. Як же можна говорити, що маєш живу віру і любиш Бога, Якого не бачиш, засмучуючи при цьому свого брата, якого бачиш?

Господь каже, що не бажає навіть нашої молитви, якщо між собою в нас немає миру. «Піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди». Ти не можеш приносити дари в церкву, не можеш приносити Богові свічки, сподіваючись на зустріч з Ним, якщо з ближнім немає миру. Ти нічого не відчуєш. Нічого.

Бога не можна купити. І досвід спілкування з Ним не можна купити. Господові хочеться, щоб передусім ми любили один одного. І тільки в такому разі Він приймає наше служіння і готовий прийти до нас.

От чому Господь так часто відкривається нам через звичайних людей. Тобто буває так, що людина через свого ближнього відчуває Христа і отримує від Нього відповідь, де Він.

Пам’ятаєте, можливо, розповідь-притчу про жінку, яка шукала Христа. «Господи, – молилася вона одного разу, – прийди до мене!» І от до неї постукали троє мандрівників, а вона їх не пустила. Коли ж настав вечір, жінка сказала: «От, Господь обіцяв прийти, але так і не прийшов». – «Це був Я, – відповів їй Господь. – Я був тим бідняком. А ти не впустила Мене».

Бог з’являється нам через тих, хто поруч. Не можеш полюбити ближнього, а при цьому хочеш відчути присутність Христову? Навряд чи вийде. Тому св. Силуан, чудовий і улюблений багатьма святий, учить: найнадійніший спосіб привернути Христа – полюбити ворогів. Полюбив ворога – усе. Значить, скоро зустрінешся з Христом. Найкраще, звичайно, взагалі не мати ворогів. По суті, справжніх ворогів ми і не знаємо, адже єдиний наш головний ворог – це диявол, та ще егоїзм. А серед людей у нас немає ворогів. Бог просто попускає входити їм у наше життя, щоб допомогти нам зрости духовно – через образи і прикрощі. І в тому, що відбувається, немає їх провини. Винні ми самі – у тому, що злимося і починаємо жити з цією злістю, ненавистю, помстою і заздрістю. А людей поганих – ні.

Отже, коли ми навчимося любити ближнього, то буде набагато простіше наблизити до себе Христа. І це вдається дуже багатьом, але передусім – тим, хто страждає. Страждання при цьому може мати абсолютно різну природу. У когось болить зуб, у когось – голова, хтось страждає від безсоння, а хтось важко хворіє – лежить у лікарні, терпить уколи, хіміотерапію, опромінення; чи в жінки важка вагітність, вона вимушена декілька місяців не вставати з ліжка.

Біль сковує рухи. Він паралізує, пригноблює, турбує нас – особливо якщо не приймати його з упокорюванням. Страждають абсолютно всі, немає людини, яка не страждала б у цьому житті. Проте далеко не всі бачать при цьому Христа. Страждання не принесе плоду, якщо не приймати його з упокорюванням, як дар Божий. Якщо тобі боляче, але при цьому ти ремствуєш, скаржишся, гніваєшся («За що мені це?») і тривожишся, то Христа тобі не побачити. І не сказано, що всі, хто страждає, – врятуються. Врятуються ті, хто терпить біль з упокорюванням, за прикладом Божим.

Якщо сприймати страждання як відповідь Богові – то Бог відкриється через це страждання.

Біль дарує знання, Божественне просвітлення, Божественний досвід. Скільки разів Сам Господь, Пресвята Богородиця, святі або Ангели з’являлися тим, хто сидів у в’язниці або знаходився в реанімації! Цим людям в їх стражданні з’являвся Сам Господь, бо побачив, як вони безпорадні і невтішні. І Він приходив утішити їх, адже Бог – це Утішитель. Так-так, Утішителем є не лише Святий Дух. Утішитель – і Бог Отець, і Бог Син, уся Свята Трійця. Бог – Утішитель, і Він утішає.

Св. Силуан розповідає про два випадки, коли ченці на Афоні, хворіючи і страждаючи фізично, бачили на Літургії замість священиків, замість своїх духівників – Христа. Думаю, ці два приклади якраз більш менш природні, адже Літургія сама по собі – диво, а побачити диво в диві цілком реально. Але от просто побачити Бога у своєму стражданні – це неймовірне диво, незбагненний парадокс. Коли бачиш Христа під час Літургії, це можна зрозуміти. А от коли бачиш Його, знаходячись у реанімації, де, здавалося б, усі тебе покинули і нікого поруч немає – це дивне диво і велика розрада.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)