Оскільки гріх гордості для всіх взагалі має шкідливі наслідки, піднімаючи високо і опускаючи низько, а декого і зовсім залучає до безодні погибелі; то ми гордим для того, щоб віддалити їх від цього гріха і навчити упокорюванню, пропонуємо для напоумлення одне із слів святого Евагрія, яке просимо вислухати з увагою.

Св. Евагрій каже: «Навіщо ти гордишся, людино, будучи нечистотою і гноєм? Навіщо возносишся вище за хмари? Подумай про своє єство: адже ти земля і порох і через малий час у порох повернешся. Сьогодні гордий, а завтра черв’як. Навіщо піднімаєш шию, яка не мине тління? Адже велика людина тільки тоді, коли їй Господь допомагає; а залишить її Господь, вона зараз же і побачить свою нікчемність. І ти маєш у себе тільки те істинне добро, яке тобі Бог дав. Що підносишся, коли сьогодні ти є, а завтра тебе не буде? Що хвалишся благодаттю Божою, неначе ти купив її? Пізнай Вишнього і не підносься. Будучи творінням Божим, не віддаляйся від Творця. Приймаючи допомогу від Бога, не залишайся невдячним. Не вихваляйся чеснотами, бо вони не від тебе, а від Бога. Якщо ти і зробив добру справу, але ж у здійсненні її Бог допоміг тобі і ти прослав того, Хто прославив тебе. Не кривдь упокореного: він краще тебе; він твердий, а тому, і ходячи по землі, він не скоро впаде, як високий скоро падає і розбивається. Захист і стіна людині є упокорена мудрість, і ті, хто тримається її – встоїть. Пухир на воді гине, і пам’ять гордого не перебуває по смерті. Слово упокореного складає міць душі, а слово гордого сповнене люттю. Молитва упокореного дійде до Бога, а молитва гордого гніває Його. Коли зійдеш і на верх чеснот, то і тоді тобі не треба хвалитися. Хто пав на землю скоро підніметься, а хто впав з висоти може скоро на смерть розбитися».

Після цих слів святого Евагрія що ще сказати вам, браття? Із слова цього ви чули, що всі ми земля і порох і через малий час у порох повернемося. Тут же саме собою стає зрозумілим, що нам гордитися нічим. І так воно і насправді є. Подивіться навколо себе: «Що, – каже святитель Інокентій, – зі знатністю і славою, що з мудрістю і знаннями, що з багатством і розкішшю? На жаль, найзнатніший на кладовищі так само пожива черв’яків, як і останній бідняк, наймудріший і красномовніший так само безмовний, як і мале дитя; кістки в першого з багачів лежать так само голі, як і в того, хто усе життя не мав, чим прикрити своєї голизни; усе вирівняно, згладжено, стерто рукою смерті». А ми от гордимося всім цим, звеличуємося перед людьми! Чи нам поступати так? Ні, браття, нам залишається тільки змиритися під міцну руку Божу, усвідомити свою негідність і, б’ючи себе в груди, з митарем волати: «Боже, будь милостивий до мене, грішного!» І це буде найкращим для нас. Амінь.

Пролог