Християнство – це життя, а не настрій. Воно торкається всіх сторін нашого життя. Помиляються ті, хто бачить духовне життя в якихось своїх абстрактних почуттях. Духовне життя проявляється не в почуттях, а в наших вчинках, що здійснюються нами щодня з ранку і до вечора в тих самих умовах, які нас оточують.

Саме Хрещення Господнє теж відбувалося в конкретних умовах і обставинах. А до цього вийшов на проповідь покаяння Іоанн Хреститель, і євангеліст Лука в подробицях описує, коли саме це було.

“Було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі” (Лк. 3:2), і не коли-небудь, а саме “у п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї, за первосвящеників Анни і Каяфи” (Лк. 3:1,2).

Ми мало знаємо, що являв собою Тиверій Кесар, хто такий Лисаній і що таке Авилинія, проте з цього опису ми точно знаємо, що в Ізраїльського народу справи були погані. Свята земля була завойована римлянами, власної державності юдеїв позбавили, і саме це ділення країни на чотири частини було штучно нав’язане окупантами. Вони ж і міняли за своїм бажанням первосвящеників. І все це було попущене Богом за гріхи народу.

Саме тоді і проходив Іоанн Хреститель “по всій околиці Йорданській, проповідуючи хрещення покаяння для прощення гріхів, як написано в книзі слів Ісаї-пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому. Кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги – рівними. І побачить всяка плоть спасіння Боже” (Лк. 3:3-6).

І його проповідь покаяння теж була звернена до конкретних людей і закликала їх до цілком конкретних справ. Народу, який до нього приходив хреститися, Іоанн казав: “Поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?” (Лк. 3:7) Як би таким чином він їх запитує – “щиро ви каєтеся, або лицемірно? Ви насправді маєте намір щось змінювати у своєму житті, або хочете вчинити якийсь новий обряд, щоб нічого іншого не робити – і увійти до раю?” І далі він каже для них: “Створіть же плоди, достойні покаяння, і не думайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог з каміння цього може створити дітей Авраамові. Вже й сокира при корені дерева лежить: всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубується і вкидається у вогонь” (Лк. 3:8,9).

Іоанн Хреститель і фарисеї, Джеймс Тіссо

Це – про нас.

Ми кажемо в собі: “Ми – українці, ми – православні”. Але якщо ми достойних плодів покаяння не принесемо, не допоможе нам ні те, ні друге: не буде доброго плоду – не допоможуть ні заслуги предків, ні християнське ім’я і звання. “І запитували його люди, кажучи: що ж нам робити? Відповідаючи, він сказав їм: хто має дві одежини, хай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само” (Лк. 3:10,11). Перекладаю: “Умійте задовольнятися необхідним, а іншим умійте ділитися”.

“Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: учителю, що нам робити? Він відповів їм: нічого не вимагайте більше того, що призначено вам” (Лк. 3:12,13). Митар – була на той час найганебнішою професією: вони збирали податки на користь окупантів. Але, виявляється, і в них була можливість жити по совісті, – тільки не так розкішно. “Питали його також і воїни: а що нам робити? І сказав їм: нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою” (Лк. 3:14). А воїни були окупантами в чужій країні. Виявляється, і в них була можливість поступати по совісті, – тільки потрібно було стримати свої грошові запити, не бути кар’єристами і не ходити по головах інших людей.

Але все це не заради самих себе він закликав їх робити, не заради якоїсь своєї особистої праведності. Все, що не заради Бога робиться, не заради Вищої Істини, яка від Нього, і в Ньому, і до Нього повертається – усе це марне. Жодна праведність без Бога нас не врятує, і жодна людська гідність у будь-кому нам Бога не замінить.

І от, “коли ж народ чекав і всі роздумували в серцях своїх про Іоана, чи не Христос він, – Іоан усім відповідав: я хрещу вас водою: але гряде Сильніший за мене, Якому я недостойний розв’язати ремінь взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем. Лопата в руці Його, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю в житницю Свою, а полову спалить вогнем невгасимим” (Лк. 3:15-17). Пшениця – це ті, хто з любові до Бога з вірою в Христа принесуть Йому добрий плід, – вони і ввійдуть до Царства Небесного, а полова – ті, хто плоду Богові не принесуть, – підуть у пекло, і там горітимуть.

Створимо ж плоди достойні покаяння, до яких усіх закликав Іоанн Хреститель, – а що це означає, каже нам апостол Павло: “Тому, відкинувши неправду, говоріть правду кожний ближньому своєму… Гніваючись, не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому…. Хто крав, більше не кради, а краще працюй, роблячи своїми руками корисне, щоб було з чого подавати тому, хто у злиднях. Ніяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших, а тільки добре… Усяке роздратування‚ і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як і Бог у Христі простив вам” (Еф. 4:25-32).

Сьогодні всі беруть додому Водохресну воду. І добре це, і правильно, але тільки якщо ми не старатимемося себе змінити для Бога, свята вода теж нас не змінить. Усі святині, які Господь дав Своїй Церкві, тоді будуть для нас джерелом духовних сил, коли ми самі візьмемося за справу. Кінець будь-якої справи – від Бога, початок – від нас. Покладемо у своїх справах перед Богом добрий початок, – і буде для них добрий кінець. Амінь.

Автор: священик Михайло Немнонов

Богоявлення та свята вода