Хрещення як початок життя, або Що ми шукаємо в ополонці?

Бог прикрасив нашу країну джерелами, річками і потоками, як коштовним камінням. А джерела, у свою чергу, прикрашені людьми. Втім, гірше.

Дерева навколо джерел обвішані рваними, облізлими стрічками і вицвілими іконками. Перед джерелами на землі лежать пластикові скляночки і скляні банки. До них не заростає народна стежка.

Люди п’ють з них воду, умиваються, а найревніші омиваються в їх холодній воді, чекаючи здоров’я і дива.

За цими купаннями стоїть щось древнє. У древній Іудеї при кожному домі була сімейна чаша для обмивань – міква. У ній слід було “змивати” прості щоденні гріхи.

У разі більших злочинів людина вирушала до священика і могла омиватися у великих природних водоймищах. Саме тому Іоанн Хреститель приймав покаяння народу на річці Йордан.

Раніше я сам азартно занурювався в ополонку навіть при тридцятиградусному морозі. Але одного дня запитав себе: “Навіщо?”

Не знайшовши відповіді, багато років запитував християн про те, навіщо вони це роблять. Мені хотілося дізнатися, що думає народ про цей культ джерел. Майже всі розводять руками. Самі не знають, навіщо лізуть у воду.

Думалось, адже має бути в таких купаннях якийсь обрядовий і богословський сенс. Намагався подивитися на занурення з боку нашого люблячого Небесного Отця, на те, як балуються Його діти в холодній воді. Але і з цього погляду, водні процедури здалися непереконливими.

Деякі кажуть, що на джерела треба йти за оновленням і очищенням. Купальниками процедура сприймається як якесь таїнство. Для них нічні купання – як містерія. Але ж у нас є таїнство сповіді, що очищає глибини душі. Навіщо ж нам холодна вода, що стікає тільки по поверхні тіла?

Кращу відповідь дав один священик. Вона полягає в тому, що в ці дні в цих купаннях люди оновлюють пам’ять про обітниці Хрещення.

Навіщо її оновлювати? Вона що, іржавіє чи псується?

Ми вже одного дня хрещені, усі обітниці дані. Ці обітниці вічні. І написані в нестаріючій Книзі життя. Для підтримки обітниць існують таїнства церкви. Навіщо в джерелах шукати те, чого немає в церкві, у купелі і в Чаші?

Це симптом зовнішнього життя відносно Бога. Близькість до Бога, з одного боку, життєдайна, з другого, накладає відповідальність. А джерела і купелі дають якийсь сурогатний результат, для людей, які бояться підходити до Бога занадто близько, але, у той же час, не охочих зовсім втрачати Його з виду.

Зовнішнє життя відносно Бога полягає не лише в любові до участі в сумнівних містеріях і пов’язанні стрічок біля джерел. Цей цілий пласт уявних обрядів хибної віри чи близького безвір’я ширший і глибший. Він стає помітніший у дні Божих свят.

Що таке Хрещення?

По-перше, служба, а в ній хвала і подяка Господові.

По-друге, заходи, пов’язані з освяченням води, яке, до речі, не є одним із семи таїнств. Можна, звичайно, поширювати, що церква “забула” якісь таїнства, такі як чернецтво і освячення води. Але факт такий, що повнота церкви, на сьогодні, цього не прийняла.

Два пункти виражаються у формулі: “Сходив на службу, приніс воду, ліг спати”.

По-третє, …а і все… Народ розуміє, щось тут бракує і шукає продовження свята у водяному карнавалі.

А не вистачає не карнавалу, а реального поновлення нашої пам’яті про обітниці Хрещення. Потрібні не лише точкова пам’ять про наші обіцяння Богові, але розуміння всього нашого життя, як одного цілого тривалого хресного шляху.

Під час Хрещення читають Апостол і Євангеліє. Апостол каже тому, хто приймає хрещення про те, що він тепер пов’язаний з Богом своїм життям і смертю, гіркотою і радістю.

Читання Євангелія, що йде за Апостолом, нагадує слова Христові про те, що життя з Ним – це не тібетські медитації, а проповідь Слова Божого: “Одинадцять учеників пішли в Галилею, на гору, куди звелів їм Ісус. І, побачивши Його, поклонилися Йому, а деякі засумнівались. І, наблизившись, Ісус сказав їм: дана Мені всяка влада на небі і на землі. Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь” (Мф. 28:16-20).

Тобто, Господь бере нас за плечі, повертає і направляє не в глибини космосу духу, а на проповідь світу. Він просить нас не відлетіти на хмари, а пройти за Ним по землі, Його шляхом. І це те головне, що ми повинні засвоїти цим святом і те головне, що ми забуваємо.

Урочистість цього дня нам повинна нагадати не лише про занурення Христа в Йордані і про археологічні звичаї обмивання в річках, але і про наше власне хрещення. Але його не потрібно імітувати знову і знову.

У святкуванні Хрещення сенс не в тому, щоб вночі полізти в холодну воду і відфоркуючись, показати Богу і людям свою секундну сміливість і вірність. А в розумінні того, що хрещення – це початок шляху слідування за Богом завдовжки в життя. Услід за Богом, ми повинні спуститися з хмар свого спокою на землю, де нас чекає Божа нива.

Того дня, коли Іоанн Хреститель лив воду на голову Христа, ніхто не думав про хрест. Грецькою Хрещення – “баптізо” – означає занурювати. Творці слов’янської писемності святі Кирил і Мефодій, перекладаючи Євангеліє, свідомо переклали “баптізо” співзвучним слову “хрест” словом “хрещення”, щоб підкреслити, що хрестившись, людина погоджується нести хрест і бути з Богом.

Нам слід згадати, навіщо ми повісили собі на груди свій хрест. Ми носимо не просту прикрасу, оберіг або візитку з металу. Натільний хрест – це ключ від Царства Небесного.

Люди бояться Хреста. І правильно роблять. Без дарів Духа Святого, без благодаті він, насправді, нестерпний. У цьому і полягає значущість і сенс Хрещення – у бажанні засвоєння трудів і благодаті та їх правильного зв’язку.

Любов зближує тих, хто любить. І тому сенсом людського життя стало бажання бути поряд з Богом. І наше спільне Хрещення – тому перший крок. Бути разом з Ним – від води до Хреста. Від Хреста до Царства Небесного. Від Царства Небесного до життя в Богу.

Свято Хрещення потрібне не Богу, а нам – у славослів’ї, вдячності і спогаді про те, що ми обіцялися бути такими, як Христос: сильними в милості, благими в силі, допомагати, утішати і рятувати всіх, хто сподіваються на Бога, у чому допоможи нам, Господи!

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: Богоявлення