Дехто з християн, коли їх спіткає якесь нещастя, замість того, щоб прихилитися перед несповідимими шляхами Промислу Божого, згадати про свої гріхи і покаятися в них і усю свою надію покласти на Бога, – починають звичайно ремствувати і казати: «За що мене Бог карає? Невже Він не бачить моїх страждань? Я, здається, усім робив добро: тому і тому, саме тоді і саме тоді і т. д.» без кінця. Це, браття, недобре. Таке нарікання показує в людині і відсутність любові до Бога, і маловір’я, і себелюбство, і, мабуть, і гордість. У нещастях людина не так поступати повинна. А як же, запитаєте. Та так, дамо відповідь вам, поступати повинна, як тому учать святі. Як же вони учать?

У слові церковному «про Іова і про любов до убогих», читаємо: «Послухайте, що каже Писання про Іова: Майна у нього було: сім тисяч дрібної худоби, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар волів і п’ятсот ослиць і дуже багато прислуги; і був чоловік цей знаменитіший за всіх синів Сходу (Іов. 1:3). Але, за волею Божою, майже все майно його спалив вогонь. При цьому в Іова не вийшло жодного слова нарікання, і він казав: «Нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся. Господь дав, Господь і взяв; як угодно було Господу, так і зробилося; нехай буде ім’я Господнє благословенне!» (1:21). Отже, Іов при нещасті не заремствував, але виразив повну покірність волі Божій, і коли усе втратив, не впав у відчай.

А нинішні люди, коли отримають від Господа якесь благодіяння, то про Нього і не згадають; а коли якесь нещастя до них прийде, тоді Творця свого почнуть ганьбити і перераховувати всі свої чесноти. І якщо колись або копійку подали жебракові, або кусень хліба дали, або свічку поставили в церкві, або від плодів щось Господові принесли, то про це згадують і кажуть: «За що ж така напасть прийшла на нас»? Але ним би слід не про чесноти, а про гріхи свої згадувати. Ти поставив свічку в церкві? Добре. Але ти забув те, що колись жебрак, знехтуваний тобою, пішов від тебе із зітханнями і сльозами, погасив свічку твою. Ти дав жебракові хліб? І це добре. Але згадай, що колись стада овець твоїх винищили всі жнива цього жебрака. Отже, якщо прийде біда до тебе, то не ремствуй, а поступай так, як Іов, прославляючи Бога і кажучи: «Нехай буде ім’я Господнє благословенне!»

Що звідси слідує? Те, що в нещастях ми повинні не сумувати, не зневірятися, не хвалитися своїми чеснотами, не ремствувати на Бога, а передусім згадати життя Іова і з ним казати: «Господь дав, Господь і взяв; нехай буде ім’я Господнє благословенне!» Потім повинні подумувати не про чесноти, а про гріхи свої, каятися в них і упокорювати себе перед Богом. А нарешті, всю віру і сподівання своє покласти на Бога і частіше відтворювати в душі своїй слова Давидові: «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе. Ніколи не дасть Він упасти праведникові» (Пс. 54:23). «Надійся ж на Господа і будь мужнім. Нехай кріпиться серце твоє. Чекай допомоги від Господа» (Пс. 26:14). Амінь.

Пролог