Про смерть

Коли ми наближаємося до смерті, то найчастіше зустрічаємо її з жахом, а не з радістю. Чому так? Та тому, що тоді нам стає звідусіль тісно. Озирнемося назад, там зустрічають нас неоплачений гріх і непрощенне зло; спрямуємо погляд свій вперед, там зустрічаємо Бога, Суддю безстороннього, блаженство вічне, яке втрачене нами за тимчасову гріха солодкість, і муки пекельні, готові поглинути нас навічно. Простіше: ми тому жахаємося смерті, що ми грішники. Будь ми праведниками, тоді була б справа іншою. Ми зустрічали б смерть не з жахом, а з радістю.

Послухайте, що каже про себе святий апостол Павло: «Бо для мене життя – Христос, i смерть – надбання…  маю бажання визволитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще» (Флп. 1:21,23). Так от як, браття, святі дивилися на смерть; такою вона для них була радісною! Буде і для нас вона такою ж, якщо ми в житті наслідуватимемо них. Тому наслідуватимемо святих, відставатимемо від гріхів, омиватимемо їх сльозами покаяння, житимемо в Богу і для Бога, і тоді і ми при смерті будемо відважними і вигукнемо разом з Давидом: «Коли піду навіть у тіні смертній, не боятимуся зла, бо Ти зі мною» (Пс. 22:4). Амінь.

Цар Давид на схилі років, Фредерік Лейтон