Метро – дуже шумний вид транспорту. Не дивно, що багато хто, спускаючись у його підземелля, відсікає себе від цього шуму навушниками плеєра. Я і сам так часто роблю. Але іноді їду без навушників. Просто щоб не випадати із звукового контексту життя, нехай навіть і надмірно галасливого. А контекст цей, слід сказати, буває дуже цікавим.

На підході до ескалатора в метро мене обігнала трійка весело базікаючих юнаків. Симпатичні, худорляві, добре вдягнені. Один – в окулярах. Загалом – хлопці як хлопці. І проїхали ми з ними по сусідству сходинками ескалатору – зовсім нічого, хвилину, напевно, не більше. Але за цю хвилину я почув стільки матірщини, скільки не чув, напевно, за останніх декілька років. Бо на ескалаторі в бік не відійдеш. От і вийшло бути присутнім на цьому “бенкеті духу”. І не особливо голосно матюкалися, так – лише один одного чули, ну і я за компанію раптово.

А, слід сказати, у мене троє синів, трохи молодше за них. І кожного разу коли на вулиці я чую від молодиків лайливі слова, у мене спрацьовує якийсь рефлекс: підійти, зробити зауваження, а якщо не послухають, то… А що, власне “то”? По шиї дати? Ага, зараз… З якого переляку? Ну, от припустимо, сказав я їм щось строге чоловіче, ніби “хлопці, припиніть негайно, як вам не соромно”. А вони тим же лексиконом посилають мене за відомою адресою. Після чого, з усіх варіантів продовження цієї захоплюючої бесіди, у мене їх залишиться лише два: або я залишаю їх у спокої, образно відправившись у вказаному напрямі. Або – переводжу дискусію в площину невербальних аргументів з елементами мордобою. Третього не дано, на жаль. І той, і другий варіанти мене якось не влаштовують. Тому, зазвичай, у таких ситуаціях я мовчу. Змовчав і тут. Хоча зараз хлопці були на вигляд цілком пристойні, і поговорити з ними спокійно можна було б без проблем. Але… у тому і біда, напевно, що на спокійну розмову я сам тоді був не налаштований. У відповідь же на агресію що можна отримати, окрім агресії? Її рідну і отримаєш, нічого більше. Ну, а якби, приміром, спокійно з ними поговорив, із співчуттям і любов’ю? Чесно сказати, думаю, і тут би мало що змінилося. Ну, може, притримали б язики на якийсь час, побачивши, що мені це не подобається. Може навіть вибачилися б. А потім продовжили із спокійною душею. Адже в них є вже такий досвід – не лаятися в певних обставинах – удома при батьках, у школі при учителях, в інституті при викладачах. Але як тільки обстановка змінюється, “розмовляти матюками” починають з подвоєною енергією.

Є і ще одна причина, за якою мені здаються безглуздими напучення, звернені до незнайомих людей на вулиці. І не в тому навіть справа, що лайка просочує життя сучасної людини ще зі шкільної лави, що матюкаються зараз дуже багато дорослих, і дивно було б чекати від їх дітей іншого ставлення до цієї словесної зарази. Ні, це все звичайно ж має місце, і звичайно ж – дуже сумно. Але я пригадую свої дитинство і юність. Згадую, як матюкався через кожне слово. І дуже добре розумію зараз, що це була не просто шкідлива звичка. Це була справжнісінька одержимість. Звучить дуже категорично, але я пам’ятаю, що коли дорослі намагалися перестерігати мене і моїх друзів, їх слова не мали абсолютно жодного впливу на мою душу. Ні грубі і агресивні, ні ласкаві і співчутливі – жодного взагалі. Я їх просто не чув. Не розумів, чому матюки – це погано. І лише прийшовши в Церкву усвідомив – не можна одними і тими ж вустами прославляти Господа, і промовляти матірні слова. Тут треба вибирати щось одне. І єдиний шлях ефективної боротьби з цим злом, що проникає скрізь – у християнській проповіді, у місіонерській роботі з молоддю. Адже матірщину не даремно називають бісівською мовою. А виганяти бісівське слово можна тільки словом Божим. І не на вулиці потрібно обсмикувати мимохідь незнайомих хлопців, а, ну для прикладу – постаратися налагодити дружні відносини хоч би з тими хлопцями і дівчатами, які щодня вітаються з тобою біля твого під’їзду. Познайомитися, подружитися, і вже потім – розповідати про Бога, про Христа, про Євангеліє. Сподіваючись на те, що в юних серцях потихеньку почне горіти іскра любові Божої. Яка, зайнявшись, здатна палити не лише матірщину, але і всі інші наші гріхи. Звучить, можливо, наївно. Але інших способів я тут дійсно не бачу.

Автор: Олександр Ткаченко

Репліки