Є люди, яким здається добре тільки там, де їх немає. З ким вони не поживуть, на усіх скаржаться, що всі для них недобрі, усі їх кривдять. «От якби там я міг оселитися, кажуть, тоді б інша справа». Усі вони чогось шукають, усі перебігають з місця на місце. Що ж, чи знайдуть вони коли спокій? Якщо не залишать своєї гарячності і нетерплячості, ніколи не знайдуть; якщо ж запасуться терпінням і розсудливістю, то знайдуть дуже скоро.

Тому, браття, не риси людей, з якими ми живемо, роблять нас щасливими або нещасними, а риса, яку ми самі в собі плекаємо, живучи з людьми. Люди – скрізь люди, не ангели. І ми не на небі, а на землі. І тому, замість того, щоб думати, що нам недобре через те, що люди, з якими ми живемо, недобрі, краще озирнутися на себе і думати, що нам недобре через те, що ми самі недобрі, або простіше – запастися терпінням. Терпіння є ліки від усіх неприємностей, і вміти терпіти означає вміти спокійно жити. Амінь.

Пролог