«Наша мама така церковна – але це просто неможливо терпіти!» Дівчина говорила це і плакала

Якось я прочитав у Старому Завіті, що для того, щоб прожити довге життя, необхідно жити радісно. І от уявіть собі: приходиш ти додому, тебе зустрічає улюблена дружина, і ви такі раді один одному, такі щасливі бути разом – яке чудове, прекрасне у вас життя, як вам добре! У щасливих стосунках людина і живе довше. А якщо удома – постійна лайка, злість, досада і бурчання з щонайменшого приводу, – довго так не протягнути: постарієш завчасно, позбувшись сил – як душевних, так і фізичних.

Прожени печаль, перестань постійно засмучуватися! Чому необхідно так зробити? Бо смуток згубив безліч людей, і жодної користі від нього немає. Смуток-туга, підвищена тривожність ні до чого не призведуть.

Людина сидить, плаче, мучиться думками про проблеми, які, між іншим, іноді цілком вирішувані. І замість того, щоб прийняти життя таким, яким воно є, щосили опирається обставинам, що склалися. Навіщо?

«Ну як же, адже мій синок поїхав! Пішов з дому, одружився, переїхав в інше місто. Ну чому?» Постійно переживатимеш через це – захворієш. Раз твоя дитина щаслива у своєму виборі – опануй себе і замість того, щоб турбуватися і переживати, порадій за нього! А якщо бракує сил радіти, то хоч би заспокойся. Я додам тут ще і слово прийняття. Прийми ситуацію такою, яка вона є. Твій син живе так, як сам захотів. От і заспокойся.

Життя повне проблем і турбот, які сприяють передчасному старінню організму. Буває, що людині сорок п’ять, а виглядає вона на всі шістдесят. І навпаки: коли все гаразд, люди частенько виглядають молодшими за свої роки. Так виглядатимемо і ми, якщо почнемо жити в Церкві, як того хоче Бог, насолоджуючись Його дарами, якими Він щедро наділяє нас. Але, на жаль, насолоджуватися ми нічим не можемо.

Мама з татом йдуть у храм, а приходять звідти ще гіршими

Як казав старець Порфирій, ми ходимо в церкву, куштуємо її плоди, але не споживаємо вітаміни. Чули таку його фразу? Їмо їжу, але не отримуємо від неї жодної користі: регулярно буваємо в храмі, молимося, причащаємося, але усе це робиться формально, а стан душі не змінюється, залишається тим самим. Буває, діти розповідають мені про своїх батьків: «Мама з татом йдуть у храм, а приходять звідти такі ж, навіть ще гірше. Мама повертається постом з Літургії передосвячених дарів і починає сваритися з татом. Адже вона причащалася!» Це свідчить про те, що відвідування церкви ніяк не преображає наше життя – ми не змінюємося.

Одна дівчина нещодавно розповіла мені (було це в Афінах, ми зараз у Салоніках – сподіваюся, вона не дізнається, що я поділився з вами нашою розмовою; хоча одного разу, на бесіді в Чикаго, я розповів один випадок з моїм батьком, і йому передали це в Афінах, причому так: «Твій син зганьбив тебе на всю Америку». Тато тоді образився на мене і, коли я повернувся, запитав: «Ти що, для того поїхав в Америку, щоб про мене розповідати?» – «Але чому ні? – відповів я тоді. – Раз я отримав від тебе стільки уроків – як хороших, так і поганих».).

Загалом, ця дівчина підійшла до мене і сказала:

– Отче, наша мама скоро зведе нас з глузду.

– А в чому справа?

– Це просто неможливо більше терпіти. Вона така церковна!

– Хіба це погано?

– Ні, зовсім не погано, якщо робити це по-доброму. Але чому ми повинні терпіти від неї постійні зауваження? Вона вже просто довела нас. Вдома неможливо знаходитися – увесь час крики, зриви, вона з будь-якого приводу дратується, обмежує нас в усьому. А знаєте, отче, хто в нашій сім’ї кращій за усіх?

– Хто?

– Наш тато.

– От як? Розкажи, який він.

– Він буває в храмі тільки на Різдво і на Пасху, але при цьому він дуже благочестивий, ніколи нікого не кривдить, завжди допомагає бідним, шанує нас і не смикає по дурницях. Мені б, звичайно, хотілося, щоб тато частіше ходив до церкви. Але якщо вибирати між ним і мамою – я б краще жила з ним, бо він не дратує, не кривдить нас, а з мамою ми постійно сваримося, так що немає вже жодних сил.

Дівчина говорила усе це і плакала і не спинялася. Про що це свідчить?

Мало ходити до церкви. Важливо ходити до церкви так, щоб твоє життя змінювалося, щоб змінювалася психіка, душевний стан – тоді і з організмом буде все гаразд: тиск прийде в норму, цукор перестане підвищуватися, покращає гормональний фон.

Іноді можна почути такі фрази: «Через тебе в мене знову тиск підскочив!» Чи: «Він мене до раку довів!» Що це означає? Це означає, що наші негативні емоції, хвилювання, стреси набувають «фізичну» форму і матеріалізуються в хворобі. Скільки людей так померло! «А що дивного? – казали потім їх близькі. – Він помер через рік після того, як у них у сім’ї сталося нещастя. Горе звело його в могилу». Так, переживання, стрес, занепокоєння – усе це позначається і на роботі організму, призводячи до хвороб і мук.

Я знаю людей, які постять без особливої віри

Що ж пропонує нам Церква для душевного і тілесного здоров’я? Піст. Якщо постити правильно, тіло отримує унікальну допомогу у вигляді очищення. Звичайно, важливу роль тут грає і те, як людина постить. Пам’ятаю, одна пані поскаржилася мені, що за Великий піст додала шість кілограм.

– Хіба це піст? – нарікала вона. – Пощу, а усе товстію!

– Розумієш, – відповів я, – винен тут не піст, а те, що ти надто багато їси. Постійна випічка, усі ці коржі зі шпинатом, булочки з кунжутом, пиріжки з рисом – усе таке смачне, поживне, адже ти прекрасно готуєш! А ще і з’їдаєш по п’ять штук за раз. Але і постом необхідно знати почуття міри. Коли людина постить правильно, то прекрасно себе почуває: адже організм очищається від токсинів, які потрапляють до нас через м’ясо та іншу «важку» їжу і консерванти. Дотримуючи міру в їжі, ми приводимо організм у стан балансу, і це не може не радувати, так що піст – велике благодіяння, за яке слід дякувати Богові.

Я знаю людей, які постять без особливої віри. Як сказала мені одна людина:

– Я не ходжу часто до церкви, не відвідую служби, але Великий піст хочу частково дотримувати.

– А як саме ти поститимеш? – поцікавився я.

– Не буду їсти м’яса.

– Молодець! – сказав я. – Роби, що можеш.

І пізніше ця людина розповідала:

– Коли я перестала їсти м’ясо, то відчула стільки сил! Мені стало так легко, ніби крила за спиною виросли. Я підхоплювався вранці і буквально летів на роботу!

Отже їжа чинить великий вплив на наше самопочуття. А вже якщо обмежувати себе в їжі заради Господа – то користь дістає не лише тіло, але і душа.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)