Слово Боже свідчить: «Хто благодіє бідному, дає в борг Господу, і Він воздасть йому за благодіяння його» (Притч. 19:17). Звідси виходить, що через руки жебраків ми вручаємо добро своє Богові. Ясно, що і Сам Він повинен повернути нами роздане. Чи поверне Він?

Не бійтеся, браття: за Богом ваше не пропаде. «Той же, Хто дає насіння сіячеві і хліб на поживу, дасть рясноту посіяному вами і примножить плоди правди вашої» (2Кор. 9:10). Та і чи Він не поверне, коли в руках Його багатство і слава всього світу, коли Він Сам любов і милість, і коли Сам каже, що роздане жебракам стає відданим Йому? «Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене» (Мф. 25:35,36).

«Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили» (в. 40). Спрямуємо же слух наш до прохань убогих, розкриємо руки до милостині для жебраків, особливо тих, про яких ми знаємо, що вони істинні жебраки, а не промишляють жебрацтвом, і обітремо сльози тих, хто плаче. А разом і зараз сказане Господом пам’ятатимемо, тобто те, що отримує від нас жебрак на землі, то приймає Сам Христос на небесах. Амінь.

Пролог