Вирок і надія

Бенкет Валтасара, Рембрандт ван Рейн

Ця доволі відома і не менш повчальна історія сталася з вавилонським царем Валтасаром, який «зробив великий бенкет для тисячі вельмож своїх і перед очима тисячі пив вино» (Дан. 5:1). Оп’янивши, він «наказав принести золоті і срібні сосуди, які Навуходоносор, батько його, виніс із храму Єрусалимського, щоб пити з них» (Дан. 5:2) особисто самому та всім присутнім. За цей явний акт святотатства під час бенкету «пальці руки людської» почали писати слова незрозумілі ні самому царю, ні його оточенню, ні навіть мудрецям, до яких Валтасар звернувся по допомогу.

Лише пророкові Даниїлу Господь відкрив суть написаного. От як все це особисто царю пояснює пророк Даниїл: «І ось що накреслено: мене, мене, текел, упарсин. Ось і значення слів: мене – обчислив Бог царство твоє і поклав кінець йому; текел – ти зважений на терезах і знайдений дуже легким; перес – розділене царство твоє і дане мидянам і персам» (Дан. 5:25-28). Невдовзі це пророцтво збулося: «У ту ж саму ніч Валтасар, цар Халдейський, був убитий, і Дарій мидянин прийняв царство» (Дан. 5:30,31).

«Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1Кор. 10:11), – який урок (чи уроки?), ми можемо отримати з цієї біблійної історії? Передусім, «всякий, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе, піднесеться» (Лк. 14:11). По-друге, виходячи з того, яка невдовзі доля спіткала царя Валтасара після скоєного ним святотатства, про що йому прямо сказав пророк Даниїл[1], мимоволі пригадується слова з Послання ап. Павла до Галатів: «Не обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне» (Гал. 6:7). До цього можна лише додати, що страх Господній ніколи зайвим не буває…

Проте в цій біблійній історії про царя Валтасара можна побачити і певну притчу-алегорію, яка може слугувати нагадуванням людям, які люблять підноситися над оточенням не через своє матеріальне становище чи соціальний статус, а своєю вірою, духовністю, тобто явними чи вигаданими духовними дарами, якимись одкровеннями. Звичайно, така людина може і не здогадуватися про такого роду самопіднесення, лише плекатимете подібні думки в глибині свого серця, що в підсумку може призвести її до вироку, подібному згаданому: «Твоя віра зважена на терезах і знайдена дуже легкою». На кшталт віри батька біснуватого юнака, який у відчаї закричав: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству!» (Мк. 9:24).

Сподіваємось, що це буде не остаточний Божий вирок, але лише попередження про неприпустимість подібної поведінки в майбутньому. Якщо ж подібна історія спіткала вас, краще скористатися наступною біблійною порадою: «Очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні. Страждайте, плачте і ридайте; сміх ваш нехай обернеться на плач і радість – на печаль. Смиріться перед Господом, і піднесе вас» (Як. 4:8-10).

Піднесе так само, як підніс свого часу нещасного батька, зціливши його сина. Адже «все можливе віруючому» (Мк. 9:23), навіть якщо віри немає, а залишилася лише надія на милосердя Господнє, яка «не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам» (Рим. 5:5). Бо саме в цій надії і криється коріння віри. Справжньої віри-довіри Господові.


[1] «І ти… Валтасар… піднісся проти Господа небес, і сосуди дому Його принесли до тебе, і ти і вельможі твої, дружини твої і наложниці твої пили з них вино, і ти славив богів срібних і золотих, мідних, залізних, дерев’яних і кам’яних, які не бачать, не чують, не розуміють; а Бога, у руці Якого дихання твоє і в Якого всі путі твої, ти не прославив. За це і послана від Нього кисть руки, і накреслено це писання» (Дан. 5:22-24)

Автор: Михайло Лукін (з циклу: “Наслідуючи біблійні приклади“)

Усе по темі: 4 неділя Великого посту