«Любо, відпочинь» – «Ні, я спечу вам пиріг»

Чому вчиться в сім’ї наша дитина

Нехай у ваших дітей перед очима буде приклад щасливої сім’ї. Як казав старець Паїсій: буває, що дочка, спостерігаючи за матір’ю, уміє добре одягатися і фарбуватися, а вийшовши заміж, стикається із серйозними проблемами в сімейному житті. Тобто мати передала дочці певний «спадок», який, проте, не приніс їй щастя. І справді: хіба мистецтву макіяжу треба учити в першу чергу? Хіба це допоможе створити міцну сім’ю, зберегти шлюб? Не варто себе обманювати. Головне – не красива зачіска і не дорогий парфум. У дитини в душі повинні сформуватися певні «антитіла». Що я маю на увазі? Це віра в Бога, любов, терпіння, доброта, молитва, повага, здатність чути і прощати. От що в першу чергу повинна бачити в тобі твоя дитина. Я зараз перерахував безліч якостей – і кожна з них заслуговує окремого обговорення.

Необхідно вчитися повазі – шанувати один одного. Нехай діти бачать, що мама шанує тата, а тато – маму, що він цінує її і ставиться до неї як до королеви. У старі часи в нас, греків, було прийнято називати чоловіка – «пан», а дружину – «пані». «Прийду до вас з моєю пані». А хто така пані? Це моя королева, моя цариця, так само як і чоловік – мій цар, якого я люблю і шаную, і, хоча в нас тісні, близькі відносини, ми шануємо один одного.

Скажіть, ваші діти бачать таку повагу у вас між собою? Чи, варто батьку вийти з дому, мати тут же починає критикувати його, так само як і батько постійно звинувачує її в чомусь на очах у дітей. Так який же приклад ви показуєте дітям? Як після цього їм захочеться створювати сім’ю? Уподібнитися батьку, який поводиться таким чином, або матері? Ну вже ні.

Один хлопчик якось сказав мені про свого батька чудові слова.

– Я такий щасливий, що в мене такий батько! Я горджуся ним!

Мені дуже сподобалося, як він сказав. Не знаю, чому, але рідко від кого з дітей можна почути таке на адресу батьків. При цьому, зрозуміло, у стосунках з батьком і матір’ю в дитини буває всяке – наприклад, під час перехідного віку, коли спілкування з батьками зводиться до щоденного протистояння і опору. І ідеали змінюються. Але в душі дитина все одно цінуватиме, шануватиме вас і зважатиме на вас, якщо ви самі подаєте їй такий приклад у спілкуванні з дружиною, чоловіком, іншими дітьми: якщо любите, чуєте і шануєте своїх близьких, надаєте їм право голосу. Адже буває, що чоловік нікому не дає слова сказати – і при цьому вважає, що це правильно, так і потрібно, він же голова сім’ї! Ну і чому ти навчиш свою дитину? Бути таким же деспотом і тираном, який удома поводиться, як хоче, вселяючи в усіх страх? А деякі чоловіки хоч і дають дружинам висловлюватися, але не надають жодного значення їх думці, їх словам.

Діти в усьому беруть приклад з батьків. Уявимо собі сім’ю, де батьки спілкуються між собою приблизно так:

– Як добре, що ти в мене є! Дякую тобі. Ти мені так допомагаєш, разом ми долаємо всі труднощі, і те, що ти зараз радиш, мені здається правильним. Давай обдумаємо це разом ще раз!

Можливо, такі слова комусь здадуться занадто сентиментальними. Романтика, лірика – що за крайнощі? Але хіба крайність – коли шануєш, цінуєш свою дружину і не соромишся зізнатися їй у цьому? Хіба можна тут «переборщити»?

Наприклад, ти бачиш, що дружина смертельно втомилася. Це бачить і ваша дитина – абсолютно необов’язково їй щось пояснювати, усе зрозуміло і без слів. А ти починаєш вимагати, щоб тобі подали твою улюблену страву – смажену картоплю, випічку або ще щось, що вимагає часу і сил. І які висновки робить дитина? Що жінка в домі – це служниця, яка постійно повинна щось робити, комусь догоджати. Адже можна і по-іншому уявити ситуацію!

– Любо, – скажеш ти. – Йди, поспи трохи, ми знайдемо, що поїсти. У холодильнику повно їжі, ще і з обіду залишилося – нічого страшного. Приляж, відпочинь. Адже ти весь день крутилася, стільки справ переробила.

А дружина візьме і скаже у відповідь:

– Та нічого, я доки в силах, зараз швидко усе приготую!

І таку от «суперечку» слухає дитина:

– Піди поспи!

– Та ні, давай я посмажу вам картоплю!

– Ні-ні, відпочинь!

Уявіть, що ви от так «сваритеся» – від любові, а не від обурення. І якщо у вас в сім’ї тільки такі «сварки» – можете не залишати в спадок дітям ні будинків, ні машин – нічого! Вони і так будуть найбагатшими і найщасливішими спадкоємцями. Правда. Тому я і кажу, що ми постійно упускаємо своє щастя – адже воно тут, зараз, у нашій сім’ї, у нашому домі. Хіба це так важко – насолоджуватися моментом?

– Який прекрасний у мене чоловік! – каже дружина. – Відправив мене відпочити, адже я і справді втомилася!

– Яка в мене дружина! – думає у свою чергу чоловік. – Я їй: «Йди поспи», а вона: «Ні, я вам посмажу картоплю, та ще і пиріг спечу, дорогі мої!»

І дійсно пече пиріг, хоч і падає з ніг від втоми. Чому? Та тому, що своєю турботою ти надав їй сил. Просто ми майже не уміємо спілкуватися один з одним. Я вже якось говорив про це, і зараз скажу знову. Це не удаваність, не лестощі, не психологічний прийом. Послухай: ти – хороший чоловік, хороша людина. Дуже хороший, прекрасний! Так-так, я кажу саме про тебе – не про когось ще, не про збірний образ усіх своїх слухачів. Саме про тебе! І не для того, щоб зробити тобі приємне, а щоб ти зрозумів: та душевна краса, яка живе в тобі, потребує належного прояву. Їй необхідно розкритися – так, щоб інша людина, побачивши її, застигла в німому захопленні.

Адже побачивши справжню красу ні в кого не підніметься рука завдати удару, не виникне бажання вилаятися. Навпаки: у людях прокидаються найдобріші почуття, вони схиляються перед цією красою, падають на коліна в подиві, упокорюванні і захваті. Краса врятує світ – але, на жаль, ми ніяк не проявляємо свою душевну красу. Звідки мені це відомо? Та не лише мені, усі священики скажуть те ж саме, бо до нас на сповідь приходять люди, які під час таїнства покаяння виявляють цю красу повною мірою. Так, йдеться про гріхи – зрозуміло! Але цей рух душі, ці упокорені визнання і розкривають душу.

Як можна плакати перед дружиною

Упокорювання – прекрасна річ. Але коли людина, якій вже за п’ятдесят, приходить на сповідь і починає із сльозами перераховувати свою провину (у тому числі і відносно близьких), я, як правило, кажу у відповідь:

– Послухайте, я, звичайно, вибачаюся, але от таке упокорювання, яке я бачу у вас зараз, – ваші близькі теж бачать? Наприклад, ваша дружина?

– Ну ні, звичайно, отче, – чую я у відповідь. – Як можна плакати перед дружиною?

Але взагалі сльози – це не ніякий гріх, як мені здається. Якщо ти дійсно винен, якщо вас з дружиною ніхто не бачить – чому б і не поплакати? Після образ, різких слів, які ти наговорив їй, – зовсім непогано дати волю сльозам і почуттям:

– Як я міг так обійтися з тобою!

І мені здається, після таких слів просто неможливо не пробачити. І дружина неодмінно сама витре твої сльози і скаже:

– Ну, гаразд. Не так вже ти і винен, я теж винна – іноді я дуже дивно поводжуся, можу і дратувати, і злити. Ти не винен, це я винна, що розсердила тебе, ну не плач!

І після таких слів ви вже удвох починаєте плакати – тільки тепер уже від любові. А потім обніметеся, поцілуєтеся і від щирого серця скажете:

– Пробач мені!

Тому я і кажу, що ти – прекрасна людина, але вдома проявляєш себе зовсім інакше: суцільні нерви, сварки, склоки, упертість, незговірливість, твої слова – незаперечні, твоя думка незаперечна. І жодних змін.

Ти упираєшся, дружина упирається, і перемагає той, у кому більше упертості та егоїзму. Тому нічого і не виходить у результаті. А потім людина приходить на сповідь і каже:

– Як я міг так вчинити? Я – жахлива людина!

Краще скажи це своїй дружині, своєму чоловікові. І тоді у відповідь неодмінно почуєш:

– Я дуже тебе люблю. І пробач мене, адже я теж – жахлива людина!

– Але я так вчинив з тобою.

– Ну і пробачимо один одного!

От що я маю на увазі, коли кажу, що ми самі рушимо, самі упускаємо своє щастя. Хіба важко поступати так, як щойно було сказано? Мені здається, абсолютно усі чоловіки і дружини можуть стати ідеальним подружжям. Якщо кожну слабкість, кожну проблему своєї «половинки» використовувати як матеріал для розвитку власного упокорювання, уміння визнавати свої помилки; якщо все обертати на любов, якщо прагнути до примирення і діалогу – як добре буде! Примирення, близькість і любов. А ваша дитина дивиться на все це, бачить батьків, які люблять один одного, просять один в одного вибачення, упокорюються один перед одним, і отримує прекрасний урок на все життя.

Будьте такими батьками! І не дивіться на інших. Я не про інших кажу зараз, я кажу про вас. Не думай про те, як переказати цю бесіду своїй дружині, своєму чоловікові, думай про себе! «Так, я часто буваю винен. І ця передача допомогла мені зрозуміти це і вибачитися».

А то деякі, буває, кажуть:

– Я, звичайно, винен, але і тобі не завадило б виправитися!

Не треба вимагати від інших, щоб вони виправилися. Виправляйся сам. І якщо кожен з нас думатиме саме так, то зникне необхідність в якихось умовляннях і підганяннях.

І душа перестане чинити опір, заспокояться нерви, зникне егоїзм, а на зміну усьому цьому прийде справжнє, солодке і блаженне упокорювання. І діти ваші будуть прекрасними і щасливими, бо в них – найкращі у світі батьки, з якими ніхто не зрівняється! Це ти і твоя дружина. І повірте: те, про що я говорю, зовсім не важке, а цілком досяжне.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)