Закономірно виникає питання: чому одні Євангелія Церква визнала канонічними, а інші потрапили в число знехтуваних, або апокрифічних? При цьому в апокрифічних євангеліях є окремі факти, які неможливо не прийняти. Але в цілому кожне з цих євангелій зображує свого Ісуса, не схожого на Ісуса з інших апокрифів і на Того, з Яким ми зустрічаємося в Євангеліях, що увійшли до Священного Писання. От перша ознака неканонічності цих книг.

Друга ознака полягає в тому, що кожне з апокрифічних євангелій написане з метою обґрунтувати ту чи іншу тезу. З цієї точки зору апокрифи можна розбити на три групи. Перша – це юдео-християнські євангелія, покликані обґрунтувати тезу, до якої багато пізніше, у XX ст., повернеться Мао Цзедун: бідність – це добре. У цих євангеліях показано, що всі багаті погані, а бідні – добрі. Звичайно, ми знаємо – Спаситель прямо каже про це, – що багатому важко увійти до Царства Небесного. Важко, але можливо. Так, бідному простіше, але при цьому засудження багатства ніде в Євангеліях немає. Апостол Павло засуджує не багатство, а сріблолюбство. Христос нас попереджає, що багатством розпоряджатися важко, і тому простіше людині, коли в неї нічого немає. У той же час, закликаючи нас допомагати, давати тим, хто чогось потребує, Спаситель як би каже: щоб давати, потрібно мати що давати. Взаємини християнина з багатством, таким чином, зовсім не так прості, як іноді хотілося б псевдохристиянським соціалістам. Добре якомусь перуанському священикові, що сповідує богослов’я звільнення, міркувати про те, як чудово бути бідним, знаючи, що брати з Франції, Італії чи США неодмінно допоможуть його парафії… Також і ми: говоримо про те, як прекрасно нічого не мати, і очікуємо через два дні вантажівки з гуманітарною допомогою з Німеччини. Це аморально. І такому ставленню до життя Христос нас ніде в Новому Завіті не учить. А от в апокрифічних євангеліях першої групи Христос говорить саме про те, що добре бути бідним. Ця основна їх ідея має суто соціальне забарвлення.

Друга група – євангелія гностичні. У євангелії від Фоми, наприклад, йдеться про те, що людина рятується не вірою, а зануренням у знання про Бога. Не потрібно намагатися рятувати іншого, не потрібно простягати йому руку допомоги. Головне – зануритися в знання про Бога. От основна теза гностичних євангелій, сувої з текстами яких незабаром після Другої світової війни були знайдені в Єгипті в поселенні Наґ Хамаді і потім багаторазово публікувалися в Європі. Ці тексти відразу привернули увагу європейської інтелігенції, бо в них говориться якраз про те, що приємне сьогоднішньому інтелігентові, – про особливе знання. Христос у них закликає не вірити, не жити в Ньому, у Христі, і заради тих, хто нас оточує, а зануритися в якесь таємне знання. Таке розуміння християнства відразу примирило з ним дуже багатьох, але з Христом таке «християнство» нічого спільного не має.

Третя група неканонічних євангелій – пізнішого походження. Ці тексти написані латиною, і їх завдання – показати, що євреї погані, а римляни хороші. Це євреї розіпнули Христа, а римляни взагалі були проти. А римським солдатам Христос взагалі відразу сподобався. Ці тексти були створені в умовах, коли християнство вже почало ставати державною релігією Римської імперії. І метою їх творців було примирити імперію і християнство, показавши, по-перше, що Христос нічого поганого стосовно неї не замишляв, ні з ким з представників влади не сварився, а навпаки, якось дуже добре вписувався в загальну картину імперії, а по-друге, що римляни ні в чому перед Ним не винні.

Коли читаєш тексти будь-якої з цих трьох груп, завжди бачиш, яку мету переслідували автори, що вони хочуть довести. Їх головний герой – це завжди теза, ідея або комплекс ідей, а не живий Христос, тоді як у центрі будь-якого з чотирьох канонічних Євангелій – Сам живий Ісус, а не Його вчення.

Ніхто ніколи не ховав апокрифічні євангелія від читачів. Їх легко купити в книжковому магазині і зараз, але читання їх зазвичай мало що дає людині, більше того, викликає розчарування. Багато хто, наприклад, думає, що в євангелії від Фоми можна виявити якісь приховані і тому найцінніші проповіді Христові, які священнослужителі втаюють від народу. А прочитавши його, завжди розчаровуються.

* * *

Дозволю собі декілька зауважень теоретичного характеру. Читаючи юдео-християнські євангелія, відразу бачиш, що вони звернені до бідних людей Близького Сходу рубежу I – II ст. і закликають їх до якихось соціальних дій. Латинські євангелія, і це теж відразу помітно, адресовані римлянам, яких намагаються переконати, що християнство не спрямоване проти Риму. Зрозуміло, що тексти гностичних євангелій звернені до інтелігентів, що розчарувалися і жадають не спасіння, а таємного знання. А Євангелія від Марка, Матфея, Луки та Іоанна звернені до кожного з нас. Немає різниці – до інтелігента або не дуже освіченої людини, до українця або грека, до римлянина або китайця, людини зі Сходу або з Півдня.

Є в сучасному богослов’ї чудове слово, яке, на жаль, не перекладається українською, англійською і французькою – message. Це не просто «послання». Message – це повідомлення, яке ми отримуємо факсом у багато разів швидше, ніж телеграфом. Відправлена факсом записка через декілька секунд буде отримана на іншому кінці земної кулі. От що таке message. Євангельський текст – це саме message, яке отримує кожен з нас. Це текст, «сьогодні і зараз» адресований конкретній людині. Адресність євангельського тексту – одна з головних його ознак.

Друга, не менш важлива деталь, про яку треба пам’ятати, читаючи біблійний текст: зрозуміти message можна, тільки знаючи біблійну археологію, вникнувши в деталі, у кожне слово, осмисливши, що конкретне слово означає і що за ним стоїть. От чому надзвичайно важливо знати реальну обстановку, в якій проповідував Ісус, літературу, яка про це розповідає.

Нарешті, третя, не менш важлива деталь. Жодна з євангельських фраз не може жити самостійним життям. Кожна окремо взята євангельська фраза – це частина єдиного Слова Божого. Ми говоримо про Священне Писання, про усю Біблію, що це Слово Боже. Цікаво, що властивого канонічним Євангеліям внутрішньої єдності в апокрифічних текстах немає. Євангеліє від Фоми починається словами: «От слова, які сказав Ісус». Між тим, будь-яке канонічне Євангеліє – це Слово, точніше навіть – частина Слова. З цієї причини небезпечно виривати євангельські фрази з контексту усієї Біблії, сприймаючи їх як самостійні тексти і як афоризми, що, на жаль, роблять досить часто. Л. М. Толстой, узявши фразу «не противитися злу», побудував на ній цілу теорію. Проте, якщо ми прочитаємо цю фразу з Нагорної проповіді на тлі іншого Писання, виявиться, що, навчаючи нас не відповідати злом на зло, не противитися злу злом, Христос зовсім не байдужий до зла і нас закликає не бути байдужими. Навпаки, вустами апостола Він кличе нас перемагати зло, але тільки добром!

Не можна, як це робили раніше протестантські екзегети, брати одну фразу з Писання і будувати на ній цілу теорію, бо всяка біблійна фраза значуща тільки в контексті усього Писання.

Зміст