Велич Божа і прагнення людини пізнати Його

Бог є найвища і найдосконаліша Істота, Творець і Правитель всесвіту, Дух вічний, всюдисущий, всезнаючий і всемогутній. У Своїй сутності Бог незбагненний не лише для людського, але і для ангельського розуму: Він “живе у неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив i бачити не може” (1 Тим. 6:16).
“Якщо хочеш говорити про Бога, – пише св. Василій Великий, – відмовся від свого тіла і тілесних почуттів, залиш землю, залиш море і зроби, щоб повітря було нижче тебе. Обмини пори року, їх чинний порядок, прикраси землі, стань вище за ефір, пройди зірки, їх величність, величину, користь, яку вони приносять, благоустрій, світлість, положення, рух і те, скільки вони мають між собою зв’язків і відстані. Минувши все це розумом, обійди небо і, ставши вище його, однією думкою оглянь тамтешні краси: нехтуючи воїнства Ангелів, начальства Архангелів, славу Господств[1], перебування Престолів, Сили, Початки, Влади. Минувши їх усіх, залишивши нижче за свої помисли усе творіння, звівши розум за межі цього, уяви в думці Боже єство, нерухоме, ненеперекручене, незмінне, безпристрасне, просте, нескладне, нероздільне, світло неприступне, силу невимовну, величину безмежну, славу променисту, доброту жадану, красу незмірну, яка сильно вражає уражену душу, але не може належним чином зображена словом”.
Такої піднесеності духу вимагає роздум про Бога. Парадоксально, проте, що при всій обмеженості своїх розумових і душевних сил людина з раннього віку прагне пізнати Бога. Інстинктивне прагнення людської думки до Вищої Істоти та духовного світу спостерігається серед людей усіх рас, культур і рівнів розвитку. Очевидно, у самій людській природі знаходиться щось таке, що на кшталт магніту тягне її увись, у сферу невидимого і досконалого. Священне Писання це “щось” іменує “образом і подобою Божою” у людині, які Творець зафіксував в основі нашої духовної суті (Бут. 1:27). Тільки наявністю цього родинного зв’язку між душею і її Творцем можна пояснити, чому люди без жодної релігійної освіти, за найбільш несприятливих умов, самі поступово набувають досить вірні уявлення про Бога. Чудово ще те, що Бог йде назустріч людині, бо шукає і якимсь таємничим способом відкриває Себе їй.
Священне Писання зберегло спогад про короткий, але дорогоцінний період, коли на зорі людства Бог являвся і розмовляв з Адамом і Євою, як Батько зі Своїми дітьми (Буття 2-й розділ). Не існувало тоді в перших людей і сліду якогось страху перед Вищою Істотою, про яку твердять атеїсти, стверджуючи ніби релігія виникла в результаті беззвітного страху примітивних людей перед стихіями природи. Навпаки, згідно з книгою Буття перше знайомство людини з Творцем було повне довіри і блаженства. Саме гріхопадіння позбавило людину почуття близькості та добрості Божої.
[1] “Господства”, “Престоли”, “Начала”, “Влади”, “Сили”, “Херувими” і “Серафими” – це назви ангельських чинів. Ангельський, духовний світ значно більше нашого, фізичного.