Відкриваючи Євангеліє від Матфея, у першому його розділі, на першій же сторінці читач виявляє досить дивний текст: родовід Спасителя, який при найближчому розгляді виявляється родоводом Йосифа, тобто жениха, Діви Марії. Екзегеза минулих часів висувала таке пояснення: це родовід Марії, але, оскільки про жінок у ті часи, у тій культурі не було прийнято говорити, родовід Марії представлений як родовід Йосифа. Пояснення це не витримує жодної критики: у ньому немає і долі раціонального. Тим більше, що такий же родовід, як в Євангелії від Матфея, є і в Євангелії від Луки, і обидва представлені саме як родоводи Йосифа.

Питається: навіщо даний цей родовід, через який багато читачів Євангелія, почавши з цього переліку, взагалі відкладають Священне Писання, вважаючи, що воно їм не під силу?

У більшості коментарів немає розумної відповіді не це запитання. І проте не випадково саме з цим родоводом починається Новий Завіт.

У Синодальному перекладі цей текст названий «Родовід», грецькою це звучить як генесіс. Один з можливих перекладів слова генесіс – «буття», але європейська традиція залишає його без перекладу. Єврейська ж традиція дає назву за першим словом тексту. Ми пам’ятаємо, що Біблія починається із слова берешіт, тобто «на початку»: «На початку створив Бог небо і землю». У Євангеліях теж йде мова про початок. У Марка знаходимо: «Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого»; у дуже літературному Євангелії від Луки читаємо: «Оскільки багато хто почав складати оповіді про добре відомі нам речі». і т. д.; нарешті, усім пам’ятне в Євангелії від Іоанна: «Споконвіку було Слово». Таким чином, у витоку як Старого Завіту, так і євангельського оповідання, лежить думка про початок. Тільки в першому випадку цей початок світу, а в другому – початок нового етапу людської історії, який відкрився з приходом Спасителя у світ.

Якщо спробувати порівняти родовід Христовий з тим, що ми знаємо із Старого Завіту про людей, у ньому згадуваних, то відразу спливуть дуже примітні факти.

Перше ім’я, згадане Матфеєм у його таблиці, – Авраам. Від Аврама до Давида – чотирнадцять поколінь. Від Давида до вавілонського полону – теж чотирнадцять. Від полону до Ісуса – ще чотирнадцять поколінь. Виходить струнка схема: 14, 14 і 14. Але коли починаєш порівнювати її із Старим Завітом, виявляється, що чотирнадцять поколінь відділяють Давида від Авраама, але їх зовсім не чотирнадцять від Давида до полону. У 8-му вірші Євангелія від Матфея сказано: «Іорам породив Озію». А з Другої книги Хронік (Друга книга Параліпоменон, розділ 21) ясно, що Іорам – зовсім не батько, а прадід Озії. Син Іорама – Охозія, син Охозії – Іоас, син Іоаса – Амасія, сином Амасії і був Озія. Значить, тут опущено три покоління.

Від Давида до полону начебто дійсно чотирнадцять поколінь. Але от від полону до Ісуса… У 12-му вірші сказано: «Салафиїл породив Зоровавеля», але Зоровавель не син, а онук Салафиїля, що відомо з Першої книги Хронік. Значить, опущене ще одне покоління.

Таким чином, виявляється, що 14 – цифра вкрай умовна. Якщо ж ми порівняємо родовідні таблиці з Євангелій від Матфея і від Луки, то виявиться, що в останньому від Давида до полону вже не 14, а 21 покоління. Там інша схема: 21 (від Адама до Авраама), 14 (від Авраама до Давида), 21 (від полону до Ісуса). Але 21 і 14 – числа, кратні семи, значить, покоління як би розбиті тут по сімках. Іншими словами родовід в обох Євангеліях складений так, щоб його легше було запам’ятати – за числом поколінь. Він має дуже стрункий вигляд, певну структуру. Англійські екзегети ввели для її позначення особливий термін: telescoping, тобто як би погляд здалека, коли декілька поколінь можуть злитися в одне. Але це не історичний документ, це – текст богословський. Через родовід Господь щось каже нам.

Будь-який уважний читач – а тим більше читач євангельських часів, коли Старий Завіт знали краще, ніж тепер, – відразу повинен зрозуміти, що цей родовід швидше за все є щось подібне до сімейної галереї предків – підкреслюю, предків не Спасителя, а Йосифа. Так навіщо він даний в Євангелії?

Відразу після родоводу в 1-му розділі Євангелія від Матфея розповідається, як вночі Йосифу уві сні явився ангел і сказав: «Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого».

«Не бійся прийняти Марію, жону твою» – саме як дружину (ця граматична форма називається accusativus duplex, подвійний акузатив – прийняти кого ким?). І далі: «Народить же Вона Сина». Так сказано в грецькому тексті (Євангеліє від Матфея написане грецькою) і, отже, в усіх перекладах: «Народить же Вона Сина».

Але серед перекладів Нового Завіту виділяється один, що займає особливе місце, – це переклад сирійською мовою. Річ у тім, що Сам Ісус говорив і проповідував арамейською, і автори Євангелія думали арамейською, хоча і писали грецькою. Арамейський текст цього Євангелія не зберігся, можливо, його ніколи і не було. Та зате є переклад сирійською мовою, дуже подібної до арамейської. З чим це можна порівняти? Допустимо, якийсь текст був написаний українською мовою, потім перекладений французькою. Український оригінал не зберігся. Але при перекладі тексту з французької на російську якісь елементи українського оригіналу – через схожість російської та української мов – у цьому подвійному перекладі як би відновлюються.

У перекладі сирійською мовою відновлюються деякі особливості арамейського оригіналу. У сирійських рукописах, на відміну від інших древніх перекладів Євангелія від Матфея (вірменською, грузинською, коптською, нубійською та іншими мовами – перекладів, зроблених у перші віки, дуже багато), сказано не просто «Народить же Сина», а «Народить т о б і Сина» (Розрядка наша. – Авт.). Цей дуже важливий займенник – «тобі», «для тебе», бо в Новому Завіті 27 разів повторено: Ісус народжується для нас. «Для вас», – так каже апостол Павло. Для мене, через мої гріхи, щоб врятувати мене. Українське «для когось» і в сирійській, і в грецькій мовах дуже часто передається через давальний відмінок. «Народить тобі» – тобто для тебе, у твоїх інтересах, заради тебе.

Кінець цієї фрази такий: «і наречеш Йому ім’я». А що означає наректи, або дати ім’я? Це означає не просто назвати новонародженого, а дати своє ім’я в його родовід, адже ім’я батька набагато важливіше. Ми не знаємо імені сліпого, якого зціляє Христос: в Євангелії він названий Вартимеєм. Але це не його ім’я: Бар Тимей – це син Тимеїв. А Ісус був до певного часу Бар Йосеф – син Йосифа.

Ісус народжується для людей, для людства. І першим з людей, заради яких Він приходить у світ, Його зустрічає Йосиф. Значить, Йосиф є присутнім тут як би від імені усього людства, від імені кожної людини. І саме тому родовід Йосифа стає родоводом Ісуса. Це родовід людства, заради якого Спаситель прийшов у світ. Не родовід Його безпосередніх предків, а родовід людства.

От вони, ці люди: чотирнадцять поколінь від Авраама до Давида, чотирнадцять – від Давида до полону, чотирнадцять – від полону до Ісуса. Виходить як би ікона, що складається з трьох частин, – лівої, центральної і правої. Ліворуч стоять древні праведники від Авраама до Давида, у центрі – люди середнього покоління, праворуч – вже безпосередні предки жениха Марії, що жили від періоду полону до Йосифа. Це нагадує фреску Рубльова з Успенського собору у Володимирі – «Праведники, що йдуть у рай». Там зображені, зрозуміло, не всі праведники, а окремі, як би вирвані з пітьми віків фігури. От і в родоводі теж – не всі люди, а як би узяті з кожного історичного періоду: по 14 людей на «фресці» у Матфея, по 21 – у Луки.

Якщо вдивитися в цю «фреску» уважніше, то неважко помітити, що тут дуже мало гідних імен, в основному – люди злочинні, гордовиті, злісні, аморальні, страшні. Страшний родовід. Але ж Ісус приходить до людства пропащого, а не благополучного. Якби людство не занепало, то і у втіленні Христовому не було б нужди. Тільки для того і прийшов Христос у цей світ, щоб врятувати пропащих. І ця «картина», цей родовід – портрет пропащого людства.

Чудовий богослов Семюель Бернар звернув увагу от на що. Перша фраза родоводу – «Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового». А яке останнє ім’я в родоводі? «Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом». Перше і останнє ім’я в родоводі – Ісус. Альфа і Омега. Він обіймає Собою всіх, хто всередині: 14, 14 і 14. У родоводі можна виявити ще одну деталь. На початку цього ланцюжка поколінь стоїть ключове ім’я – Авраам, далі – Давид і останнє з ключових – Христос, єврейською Машіах. А, Д, М – з перших трьох букв ключових імен родовідної таблиці складається слово «Адам» – «людина», або «людство». Це, дійсно, ікона людства.

Тут слід сказати, що, оскільки в Старому Завіті заборонені графічні зображення, його автори починають «малювати», використовуючи слово. Так з’являються тексти, що включають яскраві зорові образи. Подібні тексти, до речі, є і в інших східних культурах, наприклад в арабській, де Коран забороняє зображення людини і тварин. В арабській поезії є тексти, яких немає ні в нашій культурі, де живопис існував впродовж тисячоліття історії християнства, ні в англійській, ні у французькій, ні в якійсь іншій європейській або східній культурі, де не заборонене графічне зображення. Тут діє принцип додатковості. Як у сліпих блискуче розвивається пам’ять, так в умовах, коли в тій або іншій культурі з’являється заборона на графічне зображення, людина словом створює картини, малює зорові образи.

Таким чином, перша сторінка Нового Завіту є портретом пропащого людства, до якого і заради якого, для якого приходить Ісус.

Зміст